П'ять важливих питань, які підняв скандал навколо будівлі Театру на Подолі

Журналіст Depo.ua поставив кілька питань про ситуацію із новою будівлею Театру на Подолі відомій дослідниці історії Києва і Андріївського узвозу Владиславі Осьмак.

Фото УНІАН

Що краще: оригінал чи імітація?

Нова будівля театру – це краще, ніж брехня в історичному стилі, краще, ніж Воздвиженка, ніж інші будівлі, що вдають із себе старовинні. Тому що псевдоісторизм знецінює справжню історичну спадщину.

А тут все чесно – сучасна архітектура. А от її розміри і оздоблення – це те, що можна і треба обговорювати, можна змінювати.

Відповідальність за власне місто

Знаєте, що мені в контексті цього скандалу видається найважливішим? Згадати про відповідальність, в тому числі і міської громади.

Останні півтори доби в Facebook – це була істерика чи сплеск емоцій? Заклики закрити театр, знести будівлю. А я сьогодні запитала, чи готові ті, хто такі заклики висловлює, взяти на себе відповідальність за те, що з міського бюджету муніципальному театру і надалі будуть виділяти кошти на аренду інших залів, замість того, щоб завершити будівництво на Андріївському узвозі і закрити цю дірку.

Позитив від скандалу

Це добре, що хвиля обурення піднялася, тому що чиновники побачили – кияни налаштовані критично, архітектор побачив, що є певна незгода. Тепер наша справа – домогтися того, щоб провели містобудівну раду і встановилася комунікація між містобудівниками і громадськістю.

Ця ситуація класна, оскільки дозволяє підняти низку питань про необхідність структурних змін. Треба виводити Управління культурної спадщини з-під юрисдикції Департаменту культури, треба збільшувати штат цього управління, треба пропагувати ідею громадських інспекторів. Я бачу тут також колосальні недопрацювання Відділу суспільних комунікацій КМДА.

Проблема комунікації

Головна проблема цієї ситуації в тому, що не було комунікації. Одна хороша людина дала гроші, інша хороша людина розробила проект, потім купа хороших людей його побудували, а в результаті маємо скандал.

Це хороший досвід для того, щоб робити висновки. Цю ситуацію просто треба правильно пояснити громадянам. І це завдання на сьогодні, в тому числі, і ЗМІ - вийти з площини “подобається/не подобається”, “можна чи не можна будувати сучасне”, а поговорити про принципи ухвалення подібних рішень, системи контролю, межі відповідальності, в тому числі громадян, а не лише чиновників.

Майбутнє Андріївського узвозу

Я майже 30 років працюю на Андріївському узвозі, і розумію, що це вже не та вулиця, яка живе в нашій уяві. Ми пам’ятаємо узвіз як серце мистецького Києва, такий собі Монмартр, але є реальність - десяток покинутих будинків, кілька порожніх ділянок, на яких будівництво або вже здійснено, або триває.

Наприклад, нижче є ділянка під номером 14 – там же восьмиповерхівку хочуть будувати. І цей скандал - хороший шанс тим, хто задумали цю будівлю, якщо вони не зовсім глухі, внести корективи у свої плани. Бо буде війна.

Змінюється вулиця, змінюється ставлення до неї. Про Андріївський узвіз ми маємо чесно між собою домовитися - або ми робимо колективні зусилля і шляхом болісного тривалого широкого обговорення виходимо на концепцію повернення до життя всієї вулиці - якийсь пілотний проект з іншою системою оподаткування, орендних ставок. Для того, щоб на узвозі знову мешкали люди, щоб на перших поверхах були не склади сувенірів, а крамниці і кав’ярні, їх не може бути забагато.

Або якщо ми здатні лише на такі ось точкові реакції, ми маємо сказати собі чесно - Андріївському узвозу хана, ця територія втратила свою культурну вагу, тому що тут дірка, тут руїна, тут новобуд тощо.

На один із новобудів – будівлю за адресою Андріївський узвіз, 32 – місцеві мешканці абсолютно не реагували, поки велося будівництво. Причому тоді забудовник був готовий вносити корективи в проект, але ніхто з жителів вулиці не відреагував на пропозицію діалогу. Зате коли побудували будинок, почалися скарги: у когось тріщина, комусь краєвид зіпсували, комусь повітря не вистачає.

Ми маємо вийти з полону наших прекрасних спогадів у жорстку реальність – або цю вулицю треба врятувати колективними зусиллями, або змінювати ставлення до неї на більш спокійне. В кожному разі я бачу в цій ситуації більше позитиву, ніж негативу, тому що це дає можливість поставити і обговорити цілу низку питань.