Чому декомунізацію Києва у Кличка провели хіба що на папері

У столичній мерії не можуть натішитися, мовляв, Київ є лідером серед українських міст у кількості декомунізованих вулиць. Рахунок вже йде на сотні. Та лише одна біда – багато вулиць перейменовують лише на папері.

Взяти хоча б для прикладу вулицю Михайла Максимовича, яка раніше називалася Онуфрія Трутенка. Перейменування відбулося ще навесні поточного року – тоді про це офіційно відрапортували у мерії. З того часу минуло більш ніж півроку, але дорожні знаки, що сповіщають про вулицю Максимовича, так і не з`явилися.

Комунальні служби не дуже поспішають декомунізувати знаки. Ось такий дорожній знак стоїть на перетині вулиці Максимовича з вулицею Амурською.

На тій же вулиці Максимовича, 32-а, розташоване тролейбусне депо №1. Проте на сайті "Київспастрансу" у розділі "Структура підприємства" вказується, що депо №1 все ще треба шукати на вже неіснуючій вулиці Трутенка. Мабуть, і до цього підприємства декомунізація не дійшла. Хоча, здавалося б, заміна інформації на сайті не вимагає ні великих грошей, ні - тільки волі.

Навіть знак технічної зупинки біля тролейбусного депо №1 ніхто не поспішає змінювати.

Про таблички на різноманітних будівлях можна не згадувати: тут про вулицю Максимовича ніхто й не чув. При цьому у будинку № 22 розташована Національна академія СБУ, але табличка з номером на будівлі також "радянська". 

Практично така сама ситуація і на вулиці Болсуновській, яка до осені 2015 року була вулицею Сергія Струтинського. Неподалік від перехрестя вулиць Болсуновської і Катерини Білокур висить ось такий вказівник вулиць. 

На самому перехресті висить ще один вказівник з тією ж "бідою". Декомунізація? Ні, не чули.

 

А іноді столична влада взагалі може розірвати мозок гостям столиці та й деяким киянам, які не дуже розбираються у розташуванні вулиць. Наприклад, ще наприкінці літа будинок по вулиці Вифлеємській, 2/26 виглядав ось так. 

Вулицю Шліхтера декомунізвували ще восени 2015 року. Тобто за рік комунальні служби так і не спромоглися навести лад табличками на цій вулиці. Але хоча б спробували.

Таким чином, після прогулянок декомунізованими вулицями виникають подвійні відчуття. З одного боку, наче столична влада і виконала завдання з очищення вулиць від привидів комунізму. Але усе це відбулося лише на папері. В реальному житті кияни і гості столиці у більшості випадків, як і раніше, читають на вказівниках вулиць прізвища більшовицьких діячів та радянських революціонерів.

Тому до завершення процесу декомунзації у Києві ще дуже далеко, навіть не зважаючи на те, що мер Кличко звітує про зворотнє. Адже головне завдання декомунізації – звільнити країну від радянщини, яка, у тому числі, спостерігається і на вказівниках вулиць. Щоб офіційно перейменувати вулицю багато розуму і сил не потрібно, а от довести цей процес до логічного завершення, як показує практика, для столичної влади виявляється справжнім пеклом.