Під Києвом вже вдруге спалили запаси сіна для рідкісних коней

Про це повідомляє Depo.Київ, посилаючись на Facebook-сторінку Олександра Сироти.

"У сусідньому Прибірську якась наволоч вже другий раз за тиждень спалює зимовий запас сіна для поліських коней, яких розводить Юрій Ягусевич", – написав він.

Перший випадок стався в ніч на неділю 13 грудня під дощем і в ожеледь. Як повідомляється у сюжеті ТСН,  вигорів запас сіна на зиму для восьми селекційних коней.

Чотириметрова копиця сіна горіла 6 годин. У пожежі могли постраждати тварини, але вогонь вчасно ліквідували.

Власники коней впевнені, що пожежа сталася через навмисний підпал. Підозрюють місцевих, бо свого часу завадили їм перекопати територію заказника та змінити русло річки.

Дільничний поліцейський телефоном підтвердив, що ймовірно загоряння було умисним.

"Беручи до уваги, яка погода була, то навмисно хтось підпалив", — говорить він. 

Зазначимо, що тієї ночі падав дощ.

Власники табуна зізнаються, що купили сіно у кредит, а гроші ще не виплатили. Зараз братимуть нову позику, щоб іще купити сіна.

Довідка: Юрій Ягусевич, власник стайні "Щербаті Цуглі", переїхав в село на Поліссі, тут займається туризмом, втілює в життя мрію — відновити майже зниклу породу дикого поліського коня. Він порахував, що якщо знайти гроші, то вже за 15 років можна буде поновити поліську породу і навіть поселити у дикій природі. Поки ж у його табуні шість кобил-поліщучок та один жеребець-гуцул.

Купити поліського жеребця складно: господарі не хочуть віддавати мирних та роботящих помічників, тому селекціонери чекають на правильних лошат.

Їх дуже легко впізнати: невисокі, кругленькі та з добрим характером. Вони можуть пити з болота та їсти осоку, бо вони формувалися в цих поліських болотах. Звичайний кінь в таких умовах може не вижити. Зріст "поліщука" коливається в межах 140-146 см, він має сухі міцні кінцівки, п’ятку на копитах, переважно темної масті, на кінцівках має зеброїдність.

За словами експертів, білоруси також ведуть роботу з відродження цієї популяції. Поліські коні досить унікальні, мали високу продуктивність, цікаві для роботи та сільського господарства, брали участь в національних обрядах. 

За словами етнографів,  існував весільний обряд, коли цього коня заводили в хату і він мав показати чи чесна молода.  Він супроводжував молодих неодружених парубків в останню путь, коня заводили в хату на Різдво, прикрашали особливим чином, що свідчить про те, що він брав активну участь у обрядах, а не просто був поряд як атрибут.