Реконструкція і німці: Як повоєнна відбудова "добила" підірваний Хрещатик

24 вересня – сумна дата для Києва. Саме в цей день 1941 року на головній вулиці української столиці, Хрещатику, сталися вибухи, що зумовили масштабну пожежу, яка тривала п'ять днів і призвела до нищівних руйнувань історичного центру міста.

За радянських часів цю подію згадували не надто охоче, всю провину звалюючи на німців. За часів незалежності вже відверто заговорили про те, про що мовчки знали старожили та свідки подій: Хрещатики знищили не німці, як наполягала офіційна комуністична пропаганда, а совіти. Але далі на цю правду стали нашаровуватися припущення, маніпуляції, а то й відверті легенди. Що з нині відомого правда, а що – міфи, Depo.Київ спробувало розібратися із дослідником забудови Києва радянського періоду Семеном Широчиним.

Міф перший: Хрещатик зруйнований внаслідок вибухів, вся вулиця була замінована

По-перше, говорити про тотальне замінування не доводиться: закладання вибухівки з радіокерованими детонаторами за тогочасного розвитку технологій було справою марудною, небезпечною і дуже складною, на це просто не було ні ресурсів, ні часу. По-друге, самих вибухів було небагато – за підрахунками Широчина, можна говорити про 16 підривів. Але вони – а можливо, і навмисні підпали теж – спричинили пожежу, і саме вона призвела до величезних руйнувань та фактичного знищення кількох кварталів і центрі міста. Хрещатик та дотичні вулиці мали суцільну забудову так званого коридорного типу, будинки мали дерев'яні перекриття та перегородки, в них зберігалися запаси вугілля чи гасу, тож вогонь розповсюджувався з шаленою швидкістю і зупинити його було неможливо. Німцям самим довелося підірвати деякі будівлі, аби зупинити нестримну ходу вогняної стихії.

Важко сказати, яку саме частину знищили вибухи, адже вони були хаотичні, на обох боках Хрещатику і не тільки: на Городецького злетів у повітря Кінний цирк Крутікова (нині на цьому місці Кінотеатр "Україна"), на Інститутській – будинок Гінзбурга (тепер тут готель "Україна"). Разом з тим, Будинок оборони на початку вулиці не підривали, на фото 1944-го він цілий. Біржа (стояла на розі Інститутської та Хрещатика, там, де тепер підземний в'їзд до ТЦ "Глобус") також збереглася. В Думі хоча і була пожежа, але її не підривали.

Міф другий: головну вулицю Києва зруйнували у 1941-му під час відступу Червоної армії

Старий Хрещатик зникав у кілька етапів. Перший – вибухи і пожежі вересня 41-го. Другий – розтягнутий у часі демонтаж пошкоджених будівель німцями. Третій – підпали вже німцями під час відступу. Четвертий – розбирання будівель в 1944-1945-х роках для розширення вулиці, апокаліптичні картини із купами цегли замість будинків – саме цього періоду. П'ятий – поодинокі руйнування післявоєнного періоду: 1950-ті, 1970-ті, 1990-ті і, нарешті, 2000-ні.

Таким чином, найбільше будинків було пошкоджено та саме під час і внаслідок війни. Проте окремо варто зупинитися на повоєнній реконструкції вулиці. Питання, що можна було відновити, а що – ні, лишається відкритим: поширена в інтернеті аерофотозйомка 1943 року не дає такої відповіді, але можна припустити, що придатних для реконструкції будівель було десятки: вціліли будинки на розі з вул. Городоцького, № 29 (височіла напроти Прорізної) та №43, стояла "коробка" вже згаданої Думи, навіть універмаг на розі Хрещатику і Лютеранської можна було відновити. Проте цього не стали робити, адже вулицю треба було розширити (довоєнна лінія забудови сягала краю сучасної тротуару). Це, напевне, головна причина, чому історична забудова по непарному боку Хрещатику пішла "під ніж" – що, у свою чергу, офіційно обгрунтовується тим, що він найбільше і постраждав. Тоді ж були розібрані і Дума, і прилегла до Хрещатику забудова по Інститутській та Городецького – владі була потрібна велика центральна площа. "Останнім з могікан" був ресторан "Столичний" – довоєнна будівля на Хрещатику, 5, за готелем "Дніпро", побудована в 1930-ті в конструктивістському стилі. Її знесли в 2004-му, за часів мера Олександра Омельченка.

Міф третій: було знищено 900 будівель

Майже тисяча – гарна, емоційно пробивна кількість. Але реальність дещо скромніша. Хоча б тому, що Хрещатик – коротка вулиця, і тисячу будинків на ній просто нема де розмістити.

Інше часто згадуване число – 324. Воно має під собою підґрунтя, адже базується на кількості будівель в центрі Києва, пошкоджених і зруйнованих під час війни. Але це оцінка 1944 року, і не згадується, скільки будівель було відновлено – а наприкінці 1940-х було відбудовано чималу кількість, більше 200. Тобто можна говорити, що приблизно 2/3 будинків – а йдеться, зауважимо, не тільки про Хрещатик, а й про сусідні вулиці – було відновлено, 1/3 – незворотно втрачено.

За підрахунками Широчина, загалом під час війни в районі Хрещатика було зруйновано десь 136 будівель – разом з флігелями і господарчими будівлями. Ще десь 20 – після бойових дій, до 10 – в 1950-ті і далі.

Міф четвертий: Хрещатик мінували і підривали партизани Івана Кудрі

Нема документальних тверджень, що підпільники, залишені по відступу Червоної армії, брали участь у мінуванні. Ба більше, вони навіть не знали, що було заміноване, адже навіть квартира самого Кудрі, розміщена у розбитому на "комуналки" Хмарочосі Гінзбурга, злетіла в повітря разом з усім його крамом. А от що підпільники дійсно робили – так це шкодили спробам загасити пожежі, рвучи протягнуті з Дніпра пожежні шланги.

Міф п'ятий: Хрещатик замінували співробітники НКВС

Можна припустити, що "чекісти" якоюсь мірою курирували операцію, але їхні співробітники не мали необхідної кваліфікації для подібних робіт. Був залучений військовий підрозділ, спеціально навчений, який міг виконати завдання і не підірватися сам. Адже справа була надскладна: в правильних місцях закласти чимало вибухівки, обладнати її радіодетонатором, а його – акумулятором, досить громіздкою і важкою на той час конструкцією. Причому батарея ця тримала заряд лише 5 днів, то ж для подовження терміну її роботи було запроваджено технологію переривання: спеціальний таймер вмикав приймач на 60 секунд лише кожну восьму хвилину, завдяки чому очікувана тривалість роботи була розтягнута до 40 діб. Крім цього, якось треба було встановити горизонтальну (!) 13-метрову антену, причому так, щоб ніщо не перекривало сигнал. І все це, приховано, аби не викликати підозр і паніки.

Підривали Хрещатик вже з Харкова – радіусу дії польової радіостанції в 600 км для цього було достатньо. Потім така ж сама схема була запроваджена і в столиці Слобожанщини, яка злітала в повітря вже за сигналом з Вороніжа.

Міф бонусний: від старої забудови зберігся тільки один квартал

А от це не міф: стару забудову Хрещатика можна дійсно побачити лише в кварталі від вул. Богдана Хмельницького до бульвару Шевченка. Втім, до 1970-х був ще один такий квартал, теж по парному боку, але з протилежного кінця вулиці – між нинішніми Майданом Незалежності та Європейською площею. На старих фото видно, що його пожежа 1941-го не зачепила. Але на початку 1974-го міське парткерівництво вирішило, що Києву необхідний Будинок профспілок, і старі дореволюційні будинки без жодних зволікань були пущені під ніж бульдозера.