"Тільки спробуй не провести парад! Я тебе згною!": Як у Києві святкували 1 травня після катастрофи на ЧАЕС (ФОТО)

Напередодні аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року всі жили у передчутті традиційного щорічного святкування 1 травня та активно готувались до проведення параду. Незважаючи на те, що рівень радіації у столиці продовжував зростати, а з катастрофи минуло лише 5 днів, радянська влада все ж вирішила провести першотравневий парад у центрі Києва.

Розповідаємо історію того, що відбувалось навколо першотравневого параду в Києві, який все ж вирішили проводити неподалік від епіцентру радиаційного чорнобильського пекла на основі матеріалів книги відомого українського історика Сергія Плохія "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи".

Підготовка до параду 

Незважаючи на те, що КДБ вдалося "владнати" проблеми на політичному фронті, поширення радіації радянські спецслужби зупинити не могли. Головне питання, яке поставало перед правлячою елітою УРСР стосувалося того, чи варто взагалі проводити першотравневий парад, адже вітри змінили напрямок і радіаційний фон рухався на Київ. Вже 29 квітня показники радіації у Києві зросли до 100 мікрорентгенів за годину, коли норма складала менше 20 мікрорентгенів. 

На думку партійного керівництва у Кремлі, це не було перешкодою. Партійні лідери УРСР отримали вказівку провести парад 1 травня, який мав стати маркером для світової спільноти, що ситуація контрольована, а люди знаходяться у безпеці та почувають себе чудово, коли західні ЗМІ начебто розповсюджують дезінформацію. Телевізійні кадри та газетні фото усміхнених киян мали стати символом того, що партія контролює ситуацію.

Після нетривалих консультації українські лідери вирішили проводити парад, але з обмеженням часу та числом учасників. Кожен з десяти районів Києва мав відправити до 2 тис. людей, а ті, кого зобов'язали крокувати на параді, мали бути особами молодого віку. Окрім цього, перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький хотів, щоб члени Політбюро і керівники міста взяли участь разом із своїми сім'ями, включаючи дітей та онуків. 

Водночас рівні радіаці у Києві ставали більш небезпечними. Опівдні 30 квітня вони дорівнювали вже 1700 мікрорентгенів на годину, але невдовзі зменешилися. Овечорі того ж самого дня рівень впав до 500 мікрорентгенів, що було "багатообіцяючим" знаком. Нагадаємо, що безпечний рівень радиації — 20 мікрорентгенів на годину. Незважаючи на стабільністб рівнів вночі , о восьмій ранку 1 травня, коли люди почали сходитись на Хрещатик було зафіксоване нове підвищення. Грянула катастрофа.

Парад 1 травня 1986 року на Хрещатику 

Урочиста хода в радіаційному пеклі 

Вранці 1 травня особливе підвищення рівня радіації спостерігалося на Хрещатику, який знаходився в низині поміж двох пагорбів столиці. Голова Київського міськвиконкому Валентин Згурський згадував, що усім учасникам акції загрожувала серйозна небезпека, адже радіоактивні потоки йшли на Хрещатик з боку Дніпра.

Десь біля дев'ятої ранку на тодішній головній площі Києва біля пам'ятника Леніну зібралися всі члени Політбюро та керівники міста, які чикали приїзду республіканського лідера Володимира Щербицького, який, відповідно до неписаного протоколу, єдиний мав право розпочати церемонію. Рівні радицації тим часом вже досягли позначки у 2500 мікрорентгенів на годину, що перевищувало норму у 125 разів та було найвищим показником, який зафіксували того дня.

Парад 1 травня 1986 року на Хрещатику 

Автомобіль Щербицького побачили незадовго до десятої ранку. Лімузин першого секретаря ЦК КПУ зупинився біля сцени, а сам Щербицький вийшов з авто, люто лаючись: "Я ж казав йому, що парад не можна проводити на Хрещатику. Це не Красна площа, а долина — радіація концентрується саме тут! Але він відповів мені: "Тільки спробуй не провести парад! Я тебе згною", - переказував слова Щербицького Валентин Згурський.

Дружина Щербицького пізніше висловлювала версію про те, що генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов пригрозив її чоловікові виключенням з партії: "Якщо ти не організуєш захід, то можеш попрощатися з партією!", - розповідала вона. У розмовах зі своїми товаришами, Щербицький ніколи не згадував ім'я цієї людини, але мало хто сумнівався, що йшлося саме про тодішнього лідера СРСР. 

Усі партійні бонзи піднялись на сцену. Разом із Щербицьким були голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко, голова Ради Міністрів УРСР Олександр Ляшко та інші. Пізніше Ляшко пригадував: "Усі були без головних уборів. Мої онуки йшли у складі колони учасників маршу, дружина була на майданчику. Урешті-решт, нікого з нас тоді не проінформували. Навпаки — люди намагались примешити загрозу", - говорив Ляшко.

Щербицький разом з іншими партійними лідерами усміхнено махали руками натовпам киян, які крокували Хрещатиком саме тоді, коли рівні радіації у місті досягли свого піку. На відміну від людей на сцені, учасники параду не усвідомлювали усієї небезпеки. Ансамблі людей у традиційному українському вбранні та молоді люди, які несли портрети Маркса, Енгельса, Леніна, Горбачова та інших членів Політбюро крокували епіцентром радіаційного пекла навіть не підозрюючи про це.

"Всі вдають, ніби нічого не сталося"

Одна із учасниць параду Наталія Петрівнка згадувала, що на перший погляд все виглядало звично. Проте коли вона спрямувала свій погляд на сцену, де зазвичай були "ударники" праці, то не могла повірити своїм очам: сцена була напівпорожньою. 

Після того, як вона поцікавилась, де ж працівники ядерної енергетики, до неї підійшов чоловік у штатському, чия поведінка видавала в ньому співробітника КДБ та нашептав їй: "Проходимо, проходимо". У КДБ не хотіли, щоб хто-небудь зривав процесію на очах трибуни урядовців і не збирались миритися з питаннями, які могли б посіяти паніку в місті.

Парад 1 травня 1986 року на Хрещатику 

По завершенню параду Наталія відчувала слабкість та запаморочення, але інших наслідків, на щастя, вона на собі не відчула. Більш трагічно склалася доля Наталії Морозової, яка приїхала до Києва з Одеси та згодом проклинала українських лідерів, які в той день вітали людей зі сцени: "Будь вони всі прокляті. Вагітною, я поїхала в Київ 24 квітня, щоб відвідати родичку. Ходила на парад, каталася на човні по Дніпру. З Києва вдалося виїхати лише 12 травня. У липні моя дитина народилася мертвою", - писала Морозова.

Український письменник Олесь Гончар згадував, що під час параду люди викрикували радянські гасла та вдавали, ніби нічого не сталося. Він зазначав, що проведення параду стало наслідком втрати авторитету партійного керівництва. Робітник з Києва Георгій Раль писав наступне: "Мій уряд обманув і зрадив мене. Коли сталася чорнобильська аварія, я дізнався про це не від нашого уряду, а від установ за кордоном", - писав Раль українській парламентській комісії.

Парад 1 травня 1986 року на Хрещатику 

Тодішній очільник СРСР Михайло Горбачов ніколи не брав на себе відповідальність за події у Києві того дня, проте пізніше визнав, що проведення параду було помилкою: "Захід не скасували, оскільки станом на 1 травня повної картини всього, що відбулося, не було. І, звісно, ми боялись паніки в багатомільйонному місті. Сьогодні зрозуміло, що це було помилкою", - розповідав Горбачов в інтерв'ю 2006 року.

Очільник УРСР Володимир Щербицький, який того дня вітав тисячі киян з трибуни на Хрещатику, пішов з життя в 1990 році — через 5 місяців після своєї відставки та за день до 72-річчя. За офіційною версією, він помер від запалення легенів, але багато близьких людей політика зазначали, що він наклав на себе руки. Наступного дня після своєї смерті, 17 лютого 1990 року, Щербицький мав давати покази у Верховному Суді УРСР у справі щодо подій навколо аварії на Чорнобильській АЕС.

Достеменно невідомо, скільки людей стали жертвами проведення параду на Хрещатику 1 травня 1986 року, але враховуючи той факт, що рівень радіації перевищував норму в 125(!) разів, то можна зробити припущення про те, що це дійство безпосередньо вдарило по здоров'ю майже усіх учасників демонстрації. Не дивлячись на прохання українських партійних керівників, очільники СРСР у Кремлі все ж вирішили проводити парад, не дивлячись на те, що вони наражають на небезпеку тисячі людей.