Хто на Кличка: Комсомолець і "святошинський барон" Бондаренко

Depo.Київ розповідає, хто є хто і чого киянам чекати від потенційного очільника міста. Не обійдеться і без цікавих історій, в які потрапляли нинішні кандидати в мери. Наша чергова публікація присвячена Володимиру Бондаренку.

Як і багато інших кандидатів у мери столиці, Бондаренко не є корінним киянином. Народився він у селі Охіньки Чернігівської області у далекому 1952 році.

Спочатку Володимир Дмитрович навіть не думав йти у політику – його більше приваблювала праця простого вчителя. Після школи він вступив до Прилуцького педагогічного училища, а потім навіть закінчив історичний факультет Київського університету.

У другій половині 70-х років минулого століття збулася "юнацька мрія" Володимира Бондаренка – він став викладати історію у сільській школі. Втім, у 1977-му 25-річний Володимир вирішує, що радянська політична система більше потребує його навичок та історичних знань, ніж молоде покоління, і переходить на службу у комсомольські організації. Молодого хлопця одразу помічають партійні функціонери, і з того часу Бондаренко міцно "засідає" у Ленінградському райкомі ЛКСМУ Києва.

Комуністи завжди слідкували за цінними для них кадрами, а тих, що найбільше цінували партійне життя, нагороджували підвищеннями у службі. Не став виключенням і Бондаренко: кілька років роботи у комсомолі дали йому змогу перейти у "дорослу лігу" – Ленінградський райком КПУ міста Києва. Саме тут буквально за кілька років Бондаренко робить феноменальну кар'єру, і в останній рік існування СРСР взагалі стає головою виконкому Ленінградської райради Києва. На сучасній мові – стає головою цілого району: колишній Ленінградський район у 2001 році частково став Святошинським. І саме Святошино стане для Бондаренка, по суті, панацеєю від усіх майбутніх політичних бід.

Після розвалу Радянського Союзу колишні комсомольці і червоні директори швиденько перефарбовуються і стають патріотами України. У цей час Бондаренко стає заступником мера Києва - тоді ця посада називалася ще просто: заступник голови Київського міської державної адміністрації.

Втім, постійне тасування очільників Києва змусило поступитися кріслом і Володимира Дмитровича. Після чого він кілька років працював у бізнесі на одній з посад у фірмі "Київнафтопродукт". Але політику Бондаренко не кидав і паралельно був депутатом Київради перших двох скликань.

У 1996 році колишній комсомолець Бондаренко повертається у велику політику. Він "з ходу" займає крісло заступника міністра юстиції України і навіть пробує себе у якості керуючого справами цього держаного органу. Втім, тут колишнє партійне минуле, вочевидь, не допомогло, тому у Мінюсті Бондаренко тримався лише на кілька місяців.

У другій половині 1990-х років Володимир Дмитрович вперше стає народним депутатом України. У Верховній Раді він згодом просидить аж до 2014 року, пропустивши лише V скликання Верховної Ради, але й це тривало лише рік.

Майже усіма своїми мандатами депутата парламенту Бондаренко має бути вдячний мешканцям столичного Святошино - саме по тамтешньому округу майже усі роки балотувався і обирався Бондаренко.

Нинішній кандидат в мери Києва не відрізнявся стабільністю в політичних вподобаннях, хоча загалом тримався правого флангу. Так, з 2002 до 2006 року він був нардепом у фракції Віктора Ющенка "Наша Україна". Пізніше Бондаренко зрозумів, що йому не місце поряд з президентською політисилою, і більше надихають сильні жінки у політиці. Тому вже у VI скликанні Верховної Ради, з 2007 до 2012 року, Бондаренко числився у фракції "БЮТ".

Революція гідності стала піком кар'єри Бондаренка: саме завдяки подіям на Майдані колишній комсомолець хай і на досить короткий час, але став очільником Києва. Втім, допомогла йому в цьому, по суті, лише однакова партійна орієнтація з тодішнім виконуючим обов'язки президента України Олександром Турчиновим – обидва були соратниками Юлії Тимошенко у "Батьківщині".

Саме Турчинов своїм указом від 7 березня 2014 року призначив Бондаренка головою Київської міської державної адміністрації. Завдяки чому Володимир Дмитрович фактично став одноосібним керівником столиці - а мера, обраного киянами, у столиці не було від того часу, як у 2012 році Леонід Черновецький склав з себе повноваження міського голови.

За час керівництва містом Бондаренко нічим особливим не відзначився. В основному він піарився на тому, що почав відновлювати будівлю мерії, яка зсередини була практично знищена протестувальниками під час Революції гідності. Крім цього, Бондаренко дозволив колишньому "регіоналу" Олександру Герезі побудувати замість одного з найбільших автобусних парків столиці величезний будівельний гіпермаркет. На кінець травня були призначені вибори мера Києва, а 21 числа того ж місяця Бондаренко підписав розпорядження про залучення інвестора до будівництва торгового комплексу по вулиці Полярній, 20 на Оболоні. Після чого компанія екс-"регіонала" повністю знесла парк, а замість нього збудувала гіпермаркет.

Володимир Дмитрович дуже сподівався, що кияни оцінять його роботу на посаді очільника КМДА, і вирішив балотуватися у мери міста, що відбулися за кілька місяців після Революції гідності. Втім, він набрав лише трохи менше 8% голосів киян - мером же з величезним відривом від конкурентів став Віталій Кличко. Але колишній комсомолець вчасно підтстрахувався – паралельно з балотуванням у мери столиці він пішов у депутати Київради за списками "Батьківщини". І тут виборці не підвели: дозволили Бондаренку стати депутатом столичного парламенту.

Мабуть, він таки "образився" на киян за те, що ті не обрали його мером, а довірили лише депутатський мандат. І на парламентських виборах восени 2014-го вирішив покінчити з Києврадою заради Ради Верховної. Щоправда, Тимошенко не взяла його у партійний список, тому він вимушений був йти мажоритарником по своєму рідному Святошино. І тут місцеві мешканці вперше за багато років "підклали свиню" і проголосували за іншого кандидата…