"Війна" поколінь: Чому деяким пенсіонерам час "валити" на хутір

Кілька років тому серед батьків була популярною тема про те, що якісь нелюди підкидають на дитячі майданчики леза. Здебільшого таке страховисько було популярним на Росії. Тоді у соцмережах навіть фото поранених дітей викладали. Самі ж леза невідомі кидали у пісочниці, прикріплювали на пластиліні ці леза до гойдалок чи гірок для катання. Кому це було потрібно так ніхто і не з'ясував, адже людей, які розкидали леза, жодного разу не зловили.

В Україні, на щастя, таких випадків не було зафіксовано, або вони були настільки поодинокими, що не вплинули на загальну картину. Але, схоже, у не зовсім здорових людей, які ненавидять дітей, почалося загострення і в Києві. Так, кілька мешканців будинку № 5-А на проспекті Бажана навесні цього року вирішили, що діти – це зло. "Яблуком роздору" стали старі шини, які дехто полюбляє вкопувати у землю навколо квітників, утворюючи таким чином імпровізовану огорожу. По цих шинах полюбляють бігати діти. Так от мешканці вищезазначеного будинку вирішили, що малечі на шинах робити нема чого, і тому в них були вкручені шурупи. За словами місцевих мешканців, такі радикальні кроки задля збереження шин, зробили пенсіонери, які мешкають у тамтешньому будинку.

Якщо мислити логічно, то навряд чи дитина може якось пошкодити ті шини, навіть якщо ходитиме по них. Гума має властивість відновлювати свій початковий стан: стала дитина на шину – вона прогнулася, а потім знову випрямилась. А якщо шина закопана наполовину в землю, то буде стояти практично намертво. Тобто важко уявити, чому пенсіонери вкручували шурупи у старі колеса. Можна припустити, що таким чином вони оберігали своє "дітище", над яким пихтіли кілька годин, закопуючи у землю. Або квіточки, які ті шини "оберігають". Проте методи захисту більше схожі на якісь тортури. Адже шурупи можуть завдати серйозної травми дитині, яка все ж наважиться пробігти по таких шинах. А якщо на дворі вже темно, і малеча не знає про такі "сюрпризи", то їхнім батькам як мінімум потрібно готувати кілька склянок "зеленки" та бинти. І усе це – через "захист" пенсіонерами квіточок, які оточені старими шинами.

Втім, цей випадок повністю затьмарила ситуація, що сталася на тих самих столичних Позняках у квітні. Тут протягом кількох тижнів поспіль невідомі розкидали у дитячій пісочниці бите скло від пляшок. Причому після того, як батьки дітей скло збирали, воно знову з'являлося у пісочницях.

На щастя, начебто ніхто з місцевої малечі не порізався. Але, скоріш за все, порізів не було через те, що сполохані батьки фактично не пускали дітей у пісочниці після того, як було зафіксовано перший випадок з битим склом. І якщо у випадку із шурупами у шинах від пенсіонерів можна хоча б уявити, навіщо вони це зробили, то логіка людини, яка підкидає бите скло у дитячі пісочниці не піддається жодному поясненню.

Може, ця людина кожного вечора сиділа на лавці біля тих пісочниць і чекало, доки якась дитина пораниться. Але який з цього "кайф" для людини зі здоровою психікою? Тож можна припустити, що скло підкидала людина із, скажемо так, не зовсім здоровим світосприйняттям. Адже як би комусь заважали діти, що граються у пісочниці, то можна було, наприклад, накидати туди собачого лайна, яке й так розкидане навколо будинків. Втім, ситуація, коли заважають діти, що просто бавляться у піску, апріорі не може вважатися нормальною.

І ось днями черговий кричущий випадок: біля одного з будинків на вулиці Великій Васильківській був спотворений дитячий майданчик. Тут усе намастили солідолом: гірку, східці на неї, гойдалки. Місцеві мешканці у соцмережах пишуть, що зробили це, знову ж таки, пенсіонери, яким набридло чути дзвінкий дитячий галас під вікнами.

Якщо припустити, що це дійсно пенсіонери спотворюють дитячі майданчики – а деякі з них і правда відрізняються "розумом та кмітливістю" – можна зробити наступний невтішний висновок: у столиці потроху з'являється група літніх людей, які оголосили своїми ворогами малечу. Наче вони самі ніколи малими не були.

Якщо біля будинку є майданчик – а це добре, якщо він є – то логічно, що на ньому гратимуться діти. І це не відбуватиметься в тиші, без галасу, адже малеча так "влаштована", що кожну свою дію підкріплює звуковим супроводом. Тому якщо пенсіонерів чи інших мешканців будинку не влаштовує дитячий галас, то їм вже, мабуть, настав час переїжджати у якесь глухе село, а краще віддалений хутір. Там точно усе буде тихо і спокійно. На своїй садибі у селі можна вирощувати хоч мільйони квіточок, вкопувати навколо них сотні покришок для неземної краси. Тільки так любителі шин можуть бути спокійними, що їхнє "дітище" ніхто не чіпатиме. Ще й солідол зекономлять.

Насправді, у таких випадках все дуже просто: якщо мешкаєш у столиці, то це автоматично означає, що навколо - сотні й тисячі людей. Тож мусиш розуміти, що в оточуючих є свої потреби, в тому числі і пошуміти. Якщо в якоїсь бабці чи діда, наприклад, немає онуків, то це не означає, що у будинку не можуть мешкати сім'ї з дітьми. Врешті-решт, хто сказав, що вкопані у землю шини – це гарно і естетично? Але пенсіонерам, які це роблять, зазвичай ніхто нічого не каже. Зайняті ділом - і слава богу. Втім, самих літніх людей, як бачимо, за "язика тягнути" не потрібно – вони діють нахабно та інколи навіть жорстоко.

Про людей, які підкидають бите скло у дитячі пісочниці, взагалі немає що писати. Тут вже мають працювати правоохоронці та, швидше за все, фахівці вузького профілю в області психіатрії.