Тортури чергою, ліміт жетонів і лайки з касирами: Чого вартий "новий сервіс" у метро Києва

Боротьба із жетонами у столичному метро вийшла на новий рівень, який просто призвів до того, що пасажиру аби придбати право на разовий проїзд, потрібно пройти сім кіл пекла. Наочно це щодня можна побачити, наприклад, на станції метро "Вокзальна" – одній з найперших і від того "найменших", але при тому найзавантаженіших станцій. Тут і раніше були черги, але зазвичай вони обмежувались вестибюлем станції. Тепер десятки, якщо не сотні пасажирів вишиковуються за жетоном навіть на вулиці.

Однією з головних причин цього є відключення усіх автоматів з продажу жетонів. Раніше пасажири могли скористатися цими машинами, щоб пришвидшити прохід до підземки і "розвантажити" каси. Тепер же отвори для купюр в автоматах заклеєні оголошеннями з дивним формулюванням "Я старий і більше не працюю".

Зараз люди, яким потрібно разово скористатися метро, не мають жодної альтернативи і вимушені йти виключно до кас, а вони, у більшості випадків, працюють не усі. Черги також затримуються через сперечання пасажирів з касирами – останні на усі 100% "відпрацьовують" вказівки згори стосовно продажу одного жетону в одні руки.  Тому регулярними є сцени, коли біля віконця каси стоїть чоловік і він вимушений доводити касиру, що їде на роботу з дружиною, а тому потрібно придбати два жетони. Касир непохитно відповідає, що діє система "Один жетон – в одні руки". Після цього чоловікові потрібно кликати до себе дружину, щоб довести – їдуть двоє. Ввечері цій парі треба буде повторити той "фокус". Це призводить до ще більшого скупчення пасажирів біля кас. Таким чином система метро просто не справляється з потоком пасажирів, наслідок – черги за жетоном ще з вулиці.

Ще минулого року киянам обіцяли, що на заміну жетонам прийдуть спеціальні QR-коди для разових поїздок у підземці. На багатьох станціях спеціальні автомати, які мають продавати коди, встановлені, але вони не працюють.

Таким чином в метрополітені вже відключили автомати з продажу жетонів, але не підключили автомати з продажу QR-кодів. Тобто альтернативи автоматам з жетонами просто не існує. Тому якщо раніше потік пасажирів, які хотіли придбати жетон, якось розподілявся між автоматами і касами, то зараз усе навантаження лягло на плечі касирів, що і призводить до шалених черг. 

Усі ці фактори призвели до справжнього колапсу у метро. На всі зауваження в метрополітені відповідають улюбленою піснею про те, що пасажири мають перейти на картки для поповнення поїздок. Мовляв, купуй собі таку карту і катайся в метро без черг, ще й дешевше, адже при поповненні на одразу 50 поїздок кожна обійдеться не в 8, а в 6,5 грн. Проте навіть така суперкартка не позбавить пасажира дискомфорту на вході. Наприклад, на станції метро "Лісова" досить маленький вестибюль, і черги за жетонами забирають просто весь простір. Тому навіть якщо у людини є карта із поїздками, їй все рівно доведеться пробиватися до турнікету через натовп людей. 

Разом з тим, пасажирам, які не мають цих карток, так нормально і не пояснили їхні переваги, хоча у метро достатньо можливостей донести потрібну інформацію до людей. Звісно, на станціях у гучномовцях лунає заклик до купівлі карток для поповнення поїздок, відповідні оголошення розміщені і на касах. Але, відверто кажучи, людина, яка на нервах стоїть 10-15 хвилини за жетоном, навряд чи буде сприймати ці оголошення, якщо навіть їх і почує.  А от коли у пасажира, який, наче лев, бився за жетон, "спадають" нерви, він нарешті заходить до вагону, то там, окрім реклами супермаркетів чи смартфонів, не побачить нічого ні на стінах, ні на екранах. Хоча, здавалося б, такий шанс – зачепити увагу пасажира, який все одно мимоволі "гуляє" поглядом по салону, і таки розповісти про переваги картки. Тобто там, де пасажир вже готовий спокійно сприймати інформацію і має на це час, а не в пекельній черзі за жетоном, йому цієї інформації не надають. І наступного дня він знову звично йде за жетоном до каси.

Загалом же уся ця боротьба із жетонами призводить лише до продукування величезних черг. В наш час усі процеси мають бути максимально пришвидшені, це й економічно вигідніше, а виходить, що пасажир метро повинен витрачати п'ять-десять хвилин, а буває і більше, на купівлю якогось жетона в метро. Інколи швидше придбати за допомогою смартфону якусь побутову техніку через інтернет-магазин, ніж вистояти чергу за разовим проїзним у підземці. Більше того, складається враження, що у підземці не зацікавлені у швидкому продажу своєї послуги, як це має відбуватись в ідеалі.

Усі кияни чують від столичної влади про єдину систему сплати проїзду у громадському транспорті. Її запроваджують, але якось дуже повільно. Про цьому кожен комунальний перевізник діє по-різному, продаючи послуги. У наземному транспорті, яким керує "Київпастранс", можна придбати хоч 100 талонів для разового проїзду, а кондуктори самі зацікавлені, щоб пасажири купували більше талонів. У метрополітені ж навпаки – хочеш купити, скажімо, п'ять жетонів і принести більше прибутку комунальному підприємству, яке постійно скаржиться на нестачу коштів, але тобі продадуть лише один жетон. А потім знову, і знову киянам будуть розповідати про збитковість метро.

І наостанок. Знущання з чергами за жетоном рано чи пізно можуть призвести до відтоку пасажирів з метро. Звісно, ті, в кого немає альтернативи метрополітену під час поїздки на роботу, залишаться пасажирами "підземки". Але є багато містян, для яких метро може бути лише одним з видів доїзду на роботу. Тому замість того, щоб стояти у шалених чергах за жетоном чи навіть, маючи картку для проїзду, пролазити повз пасажирів, які стоять за жетонами, той чи інший киянин може обрати замість підземки маршрутку (які часто, завдяки "мудрим" рішенням мера, дешевші за муніципальний транспорт), або тролейбус. Загалом останнім часом усе звелось до того, що метрополітен із найшвидшого транспорту міста почав потроху перетворюватись на звичайного перевізника з бюрократичними замашками. Чого варті те ж правило "один жетон – в одні руки", закриття автоматів з продажу жетонів, відсутність автоматів з альтернативним варіантами продажу разових поїздок та шалені черги до кас, які вже стали візитівкою підземки.