Не тільки фастфуд: Які ще відомі місця Києва розташовані на кістках

Скандал із розміщенням в Будинку профспілок фастфуду - це далеко не перший приклад, коли на місцях поховань продовжується життя

  • Київ
  • 27 листопада 2018 11:00

Не тільки фастфуд: Які ще відомі місця К…

Як стало відомо днями, в одному з відремонтованих приміщень Будинку Профспілок на Майдані Незалежності, де під час Революції Гідності згоріли люди, відкрився фастфуд. Це викликало обурення серед широкого загалу громадськості. До закладу завітали націоналісти, відбулися сутички з поліцією. Його тимчасово закрили.

Але, на жаль, дана подія далеко не перший приклад святотатського поводження з місцями трагічної загибелі людей у нашому місті. Аналізуючи історію мимоволі жахаєшся – половина столиці розташовується на кістках в прямому сенсі цих слів. Звичайно, що враховуючи понад півтора тисячолітній вік Києва це не дуже й дивно. Значно більше дивує цинізм тих, хто нищив людські поховання заради створення тут розважальних об'єктів та помешкань. Звичайно пік подібних руйнувань прийшовся на безбожні радянські часи.

Рештки Йорданського цвинтаря, 2011 р. Фото автора.

Після татаро-монгольської навали Київ перетворився на суцільну пустку й руїни. Малочислені мешканці, що дивом врятувалися, з останніх сил ховали тисячі небіжчиків, тіла яких вже поїдали бродячі собаки. Так на горі Юрковиця (Татарка) поховали вбитих та зґвалтованих завойовниками чорниць Йорданського монастиря. Так утворився Йорданський цвинтар. Це було одне з найстаріших відомих дослідникам кладовищ міста. Але даний факт зовсім не завадив віддати левову частку кладовища під садові ділянки для працівників шкіряного заводу. Те, що не забудували ‘'совєти'' пізніше забудували елітними маєтками. Сьогодні про старовинне кладовище нагадує хрест на верхівці, та декілька поховань що дивом збереглися на північно-західному схилі.

Бессарабка до будівництва ринку, поштівка кінця 19-го сторіччя

Забудова кладовищ відбувалася й у часи імперії. Так, під час розпланування Бесарабського майдану було забудовано старовинне німецьке кладовище. Надалі саме на його початку звели монумент Леніну. Досі під час археологічних розкопок по місту у самих непередбачуваних місцях знаходять масові поховання людей, померлих наглою смертю. Батиєва гора, Корчуватський могильник, поховання на Червоному хуторі – коли, чому, за яких обставин загинули ці люди й як вийшло так, що місце пішло під забудову?

Під час Голодомору 1932-1933 рр. до Києва сходилися тисячі голодних, збожеволілих селян що хотіли знайти тут хоча б крихту хліба. Але всі головні підходи до міста були перекриті блокпостами з бійців НКВС. Саме тому багато людей помирало безпосередньо на околицях. Так в районі Лук'янівського кладовища з'явилася величезна братська могила, в якій таємно поховали декілька сотень жертв голоду. Цю могилу випадково віднайшли під час будівництва телевізійної вежі у 1970-х, але, звичайно, великого розголосу це не отримало.

Кладовище хутора Дігтярі, 2015 р. Фото автора

У радянські часи не дуже цінували навіть поховання героїв Другої світової, яких скрізь славили й піднімали на знамена. Братська могила загиблих вояків з чеської бригади Людвіга Свободи, що поміж перших визволяла Київ, була створена на сільському кладовищі Дегтярів (район сучасних Нивок). На честь мужніх бійців на Інтернаціональній площі (нині Валерія Марченка) встановили монумент. Тут раз на рік давали урочисті салюти. У школі № 63 був створений музей історії чеської бригади. Головне фарисейство полягало в тому, що у той самий час сама могила була сплюндрована й перетворена на звалище. Тільки в наші дні силами ентузіастів вдалося створити невеличкий кенотаф.

Історія з концентраційним табором смерті на Сирці більше-менш ясна. За ідеологічними міркуваннями комуністів, усі хто опинився в полоні чи на окупованій території автоматично ставали ворогами. Саме тому місце катувань тисяч й тисяч радянських громадян перетворилося не на меморіальний комплекс, як у цивілізованих країнах – а на житловий комплекс з ‘'хрущівок''. В самому центрі цього масиву був зведений кінотеатр названий на честь першого космонавта Гагаріна. Не дивно, що його спіткала сумна доля. Закинутий заклад стоїть пусткою, тривалий час використовувався як імпровізована ночівля для бомжів і наркоманів.

Кінотеатр ім. Гагаріна, 2012 р. Фото автора.

Навколо сплюндрованого Бабиного Яру, де знищили сотні тисяч євреїв та багатьох представників інших народів неодноразово спробували звести різні будівлі. Але всі вони, як згаданий кінотеатр Гагаріна, басейн "Чайка", будівля держархіву, спорткомплекс ‘'Авангард'', інститут соціальної і судової психіатрії та наркології так й залишилися або недобудованим, або закинуті. Звичайно, все можна списати на соціальні негаразди, але варто й не відкидати справедливе припущення, що все це результат недолугої політики радянського уряду по увічненню пам'яті жертв Бабиного Яру. Недаремно, це місце знову нагадало про себе після спроби знищити Яр у 1961 р. Тоді була нова трагедія, що вартувала ще понад 1000 життів.

На Лівому березі Києва під піщаною подушкою опинилися кладовища сіл Позняки, Осокорки, Вигурівщіна. Мешканцям Микільської слобідки, що швидко перетворювалася на Лівобережний житловий масив, дали два тижні на перепоховання родичів. Хто не встиг – могили пращурів засипали піском. Надалі тут створили сквер та побудували поліклініку. Цікаво, що засипали й меморіал вбитих під час радянського авіанальоту 10 червня 1943 р. мирних мешканців села. Все це було віднайдено випадково, коли ремонтували стару каналізацію Лівобережного житлового масиву. Декілька могил й плита з меморіалу встановлені у сквері як пам'ять про знищене кладовище.

Меморіальна плита з Микільсько-Слобідського кладовища, 2016 р. Фото автора.

В районі сучасного бульвару Верховної Ради у серпні-вересні 1941 знаходився евакуаційний шпиталь з пораненими військовополоненими. За однією версію їх вбили НКВСники, що відступали, за другою – німці. Так чи інакше вбиті, переважно юнаки, були засипані землею без жодної згадки чи хоча б якоїсь палки зверху. Пізніше тут проклали бульвар, на якому відкрили так званий "Святковий зал". Тут відзначали весілля щасливі молодята з сусіднього РАГСу Дніпровського району. По інший бік сучасного бульвару Верховної Ради, за залізницею, знаходилося єврейське кладовище, де ховали місцевих юдейського віросповідання. Зараз тут зводиться житловий комплекс з гучним іменем.

Перетин бульвару Верховної ради та вул. Будівельників, фото кінця 1950-х рр..

Держ. Фото архів ім. Пшеничного

Деякі об'єкти пов'язаної із нашою Фемідою також стоять на кістках. Так, Апеляційний суд на Соломянській площі стоїть на трьох знищених ділянках Солом'янського кладовища. Але цього виявилося замало. У 2013 р. впритул до старовинного Звіринецького кладовища починається будівництво комплексу Вищого адміністративного та Вищого господарського судів України. Якщо вірити в те, що земля може зберігати пам'ять – так розташування явно не буде сприятимете винесенню справедливих судових рішень. Цікаво також згадати й пересохле озеро Душогубиця, яке знаходилося на місці запланованого комплексу судів. Колись тут топилися самогубці.

Початок будівництва комплексу судів біля Звіринецького кладовища, 2013 р. Фото автора.

Палац культури в колишній катівні НКВС, суди на місці кладовищ, весільні зали понад братськими могилами – киянам варто задуматись, чи потрібні нам знову такі ганебні сторінки? Можливо не варто будувати розважальні заклади та житло у місцях навічно пов'язаних з трагедією? Тоді нащадки дадуть справедливу оцінку нашим діям.

Всі новини Києва читайте на Depo.Київ

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme