Що робити, коли не хочеться нічого робити: Психолог про "посткарантинний синдром"

Карантин став неабияким випробуванням для українців, але не меншим випробуванням став і вихід з нього. Наш лексикон поповнився влучним словосполученням "посткарантинний синдром", коли в людяні місця не дуже й тягне, сон порушився, емоції виходять з-під контролю. А ще є низький рівень енергії, тривожні відчуття. Прогулюючись без маски містом, хтось може почати сіпатись при вигляді правоохоронців, очікуючи штрафу, дехто досі щодня стерилізує ручки дверей в квартирі, а хтось так і не ходить у гості. Прояви "посткарантинного синдрому" у всіх різні. Психолог Наталія Зінковська дає читачам Depo.ua практичні поради, як не загубити себе у ситуації глобальних змін та вчитись жити "в моменті тут і зараз".

Що таке "посткарантинний синдром" і як він проявляється?

– В контексті посткарантинного синдрому розуміють прояви людини як реакцію на стресову ситуацію карантину після його завершення. Це про те, як ми реагуємо на перебування у вимушеній ізоляції і на ті глобальні зміни, що відбуваються зараз. Люди по-різному можуть реагувати на одні й ті ж самі обставини, оскільки особливості функціонування психіки у кожного індивідуальні. В посткарантинний період може порушуватись сон. Людині може бути важко заснути через тривожні думки, сон переривається, немає відчуття відпочинку після пробудження. Підвищену тривожність також відносять до посткарантинного синдрому. Ця емоція може стати фоновою.

Серед інших емоційних проявів може бути роздратованість. У випадку, коли своє невдоволення масштабними речами неможливо висловити, людина може проявляти злість там, де доступно. Наприклад, це суперечки із близькими через побутові дрібниці. Варто розуміти, що є можливість усвідомлювати свої емоції і обирати, як з них реагувати. В посткарантинний період можуть існувати складнощі з концентрацією уваги: нібито фокус уваги завжди зміщається від того, що вам потрібно, на інші речі. Проявлятись можуть і депресивні риси. Наприклад, апатія, коли не хочеться нічого робити, а на те, щоб щось почати,  не вистачає енергії. Складність контролювати власні емоції та розгубленість також можна віднести до посткарантинного синдрому.

Інтроверти та екстраверти переносять цей синдром порізному?

– Інтроверти переносять ізоляцію краще. Їм комфортно перебувати в усамітненні, вони збагачуються енергією, коли залишаються наодинці. При малій кількості стимулів зовнішнього світу їм добре. Екстраверти, звичайно, яскравіше відчувають емоційну спрагу за відчуттями, живим спілкуванням, перебуванням в компанії. Але варто розуміти, що світ змінився і вже не буде таким, як раніше. Певні карантинні обмеження будуть супроводжувати нас і надалі. Тому важливо шукати нові способи для того, щоб спілкуватись і отримувати енергію від взаємодії з іншими людьми. Варто прийняти той факт, що у ситуації глобальних економічних змін, яку ми зараз проживаємо, відчувати тривогу – це нормально. Зіштовхуючись зі своєю емоцією страху чи тривоги важливо розуміти, що ця емоція для чогось потрібна. Вона виконує якусь функцію.

Відслідковуючи свої емоції, можна розуміти, як розвиватись далі?

– Так, звичайно. Емоції нам і потрібні для того, щоб обрати найкращий спосіб реагування на реальність. Відчуття занепокоєння за майбутнє є сигналом, який говорить, що до цього майбутнього потрібно підготуватися. Цей сигнал дає можливість усвідомити, що ситуація і обставини змінюються, треба думати над тим, як забезпечити власний комфорт. Перше, що потрібно робити – це не відштовхуватися від власних емоцій. Варто розуміти, що емоції – це природно. Це нормально давати відчувати в собі емоції і не обов’язково з них діяти. Іноді стає легше лише від того, що помічаєш власну емоцію і даєш право їй бути. Людина може і відчувати, і думати одночасно. Можна діяти, враховуючи власні думки і емоції. Так легше адаптуватись до реальності, в якій ми зараз перебуваємо.

Якщо у людини яскраво виражений посткарантинний синдром, як їй можна допомогти?

– Найоптимальніше – це звертатися за допомогою, за психологічною підтримкою. Це прояв сили, а не слабкості. Якщо ви відчуваєте, що посткарантинні прояви на вас сильно впливають, то звертатись за допомогою до приватних психологів або соціальних служб – це цілком нормально.

Як підтримувати себе в ситуації невідомості? Спалахи коронавірусу досі продовжуються, і люди не наважуються робити якісь далекоглядні життєві плани.

– Перше, що потрібно робити – це лишатись в контакті із власним тілом. В нагоді може стати фізична активність, практики mindfulness, або їх ще називають практики усвідомленого життя, коли ви вчитесь жити "в моменті тут і зараз". Якомога частіше звертайте увагу на своє тіло, його реакції, дихання, свої відчуття. Тим самим ви залишаєтеся в реальності, а не забігаєте думками в майбутнє або в минуле. Друге – спробуйте структурувати власний час свідомо. Навіть коли темп життя починає пришвидшуватися, можна залишити собі звичку проводити час в усамітненні. Завдяки такому контакту із собою можна більш свідомо ставитися до свого життя і благополуччя.

Можна слідкувати за подіями, що відбуваються в країні, проте не перезавантажуватись цією інформацією. Відводьте собі певний час вдень, аби почитати новини, але не "зависайте"в цьому читанні. В ситуації глобальних змін варто фокусуватись також на тих речах, на які ви можете впливати.  Це дає відчуття стабільності, відчуття того, що є речі, які можна контролювати. Це можуть бути навіть побутові справи. Якщо давно хотіли змінити щось у побуті вдома, зробіть це. Є дія, є її результат, і можна відчути, як це – впливати на реальність, яка тебе оточує.

Заняття творчістю допомагає відчути спокій та безпеку. Варіантом може стати малювання або робота з глиною, або якісь інші творчі речі, які приносять задоволення. Можливо, є те, що вам подобалось робити в дитинстві, проте, маючи швидкий темп життя, це стало не актуальним. Сповільнення темпу може допомогти вести більш свідоме та психологічно здорове життя.