Як змінювалися столичні маршрутки за останні 20 років

Depo.Київ вирішив продовжити історичні спогади про транспортну тему. Нещодавно вийшла публікація про те, як за 20 років змінювався дизайн проїзних талонів у трамваях, автобусах та тролейбусах. Тепер розповімо, як змінювався зовнішній вигляд столичних маршруток.

Історія маршрутних таксі розпочалася у Києві ще у 60-х роках минулого століття. Тоді на вулицях з'явилися "РАФи"-977, які возили киян.

Такі маршрутки були до вподоби мешканцям столиці. У 70-х роках парк маршруток почав оновлюватися більш сучасними бусами – "РАФ"-2203.

На початку 1990-х років через економічні труднощі в Україні з вулиць Києва зникли маршрутки, тому що вони стали нерентабельними.

Відродження маршрутного транспорту відбулося у 1997 році, коли на вулицях міста почали з'являтися невеличкі "Газелі" від компанії "Автосвіт". Їх ще й так називали - "Маршрутка автосвіту" або "автосвітівська".

Новий вид транспорту викликав справжній фурор серед містян. Єдиним недоліком маршруток було те, що в салоні неможливо було стояти у повний зріст. Для високих людей поїздка перетворювалася на справжнє катування, якщо вони не займали сидячі місця. А найбільш бажаними місцями для багатьох пасажирів були два сидіння біля водія. Тут було значно комфортніше, аніж в основному салоні, адже ніхто не стояв над головою.

Трохи згодом у столиці з'явилися білі маршрутки "Івеко". Це вже був зовсім інший рівень комфорту. У салоні цих бусів можна було стояти, не згинаючи шиї. Щоправда, у таких маршрутках вже не було козирних місць біля водія, адже замість цих сидінь був вхід у салон бусу.

Априкінці 1990-х - напочатку 2000-х столицю заполонили старенькі мікроавтобуси з Європи. Дуже популярними були невеличкі буси "Мерседес". Правил щодо єдиного кольору таких маршруток не було, а тому на дорогах столиці були і зелені, і білі, і жовті, і червоні буси. Комфорту в них було мінімум, адже навіть у пасажирів із середнім зростом коліна впиралися у спинку сидінь попереду.

Були у Києві і маршрутки французької марки "Пежо", але їх було дуже мало і вони досить швидко "пішли" зі столиці.

Також киян возили на неповоротких "ПАЗах". Це вже були повноцінні автобуси малого класу. Та все ж цей вид транспорту не прижився у столиці. Хоча в деяких спальних районах досі їздять поодинокі екземпляри таких маршруток.

Транспортну філософію Києва докорінно змінили жовті буси "Богдан", які з'явилися у місті в середині першої половини 2000-х років. Ці маршрутки дуже прийшлися до душі їхнім власникам, адже в них можна перевезти близько 50 пасажирів, що набагато більше у порівнянні з усілякими "Газелями".

У 2007 році Києвом почали курсувати оновлені "Богдани", які мали більш виразний зовнішній вигляд. Та загалом конструкція мікроавтобуса була та сама і вигляд столиці у питанні маршруток не змінився.

Того ж року на лінії вийшли ще й нові маршрутки більшої місткості. Це вже щось більше схоже на напівавтобус, напівмаршрутку. Та й пасажиромісткість складає тут вже 80 людей.

Досить популярними на коротких маршрутах у другій половині 2000-х років стали так звані "Дельфіни" – мікроавтобуси "БАЗ". Але їхня місткість значно менша, аніж у тих самих "Богданах".

Відносною популярністю користуватися і ось такі "БАЗи". Але все одно конкуренцію "Богданам" вони так і не склали, адже останніх набагато більше у Києві.

Сьогодні на деяких машрутах з'являється все більше нових видів бусів. В такі маршрутки вже без проблем може заїхати людина на візку, адже задні двері призначені для цього, а в салоні є спеціальний майданчик, де може стояти візок з пасажиром.

Також дорогами столиці курсують і такі маршрутки.

І як би столичні чиновники не розповідали про те, що за кілька років маршруток у місті поменшає, поки на це немає ніяких натяків. Маршрутки, які деякі кияни називають душогубками, вже настільки укорінилися у столиці, що навряд чи наразі можна уявити столицю без них. Адже щоб їх "вичавити" треба радикально реформувати систему комунального транспорту - передусім, трамваїв і тролейбусів.

Також окремо варто сказати про вартість проїзду у маршрутках. У 1997 році за одну поїздку потрібно були заплатити 50 коп., що було лише на 20 коп. дорожче, ніж вартість проїзду у автобусах, трамваях чи тролейбусах. Пізніше вартість проїзду у маршртуках зросла до 75 коп. Потім - до гривні. Довгий час одна поїздка коштувала дві гривні. Ну а далі вартість проїзду зростала у геометричній прогресії - три, чотири, п'ять гривень. Наразі у багатьох маршрутках столиці можна проїхати за шість-сім гривень.