Як живе Чорнобильська зона відчуження за 35 років після катастрофи: Фоторепортаж

26 квітня 1986 року для більшості жителів Прип'яті та Чорнобиля було звичайним днем. Попри те, що напередодні уночі на атомній станції сталася аварія і рівень радіації у приближених містах перевищував усі можливі показники, радянська влада не поспішала повідомляти людям про реальні ризики та еакуювати їх.

Через 35 років після трагедії Чорнобильська зона відчуження і далі живе своїм звичним життям. Не звичним у прямому сенсі цього слова для багатьох, а звичним для себе.

Прип'ять часто називають містом-привидом: коли його жителів евакуювали, їм сказали, що це лише на три дні, аби вони брали якомога менше речей. Звісно, що більшість із евакуйованих більше ніколи сюди не повернулись. Тож речі, які не зруйнував час, і які не розтягли мародери, досі нагадують, що у Прип'яті колись вирувало інше життя.

Парк атракціонів, яким чи не найбільше відома Прип'ять, все більше поглинає природа. На залишках самих атракціонів пропостають кущі і дерева, усе поросло мохом, який є найбільш небезпечним, адже добре зберігає радіацію. А на стінах намальовані графіті з дикими тваринами, які ніби дають туристам зрозуміти, що вони тут лише гості, і хто тепер справжні господарі в Зоні.

Другі за впізнаваністю у Прип'яті, після оглядового колеса – готель "Полісся" та будинок культури "Енергетик". Там час і людський фактор теж беруть своє: стіни, знову ж таки, помальовані графіті, а будівлі під впливом погоди руйнуються. У них категорично заборонено заходити. Лишається лише через пусті віконниці та напівзруйновані стіни роздивлятися, що ж там лишилося усередині.

Після зими на даху готелю утворилася тріщина

Блокпост біля Прип'яті живе трохи інакшим життям. Його прикрасили іграшками та іншими речами, які належали місцевим жителям. Зараз же тут місцеві жителі геть інші – собаки. Їх досить багато, але торкатися їх заборонено, адже вони можуть переносити частки радіації на хутрі. Втім, це заборонено для туристів – тим, хто тут працює, здається, правила неписані.

Шлях від мертвої Прип'яті до хоч трохи живого Чорнобиля у Зоні, здається, лежить просто через ліс. Проте якщо придивитися, поміж дерев видно порожні будівлі, похилені приватні будинки та навіть хрести біля дороги.

Окрім відомих усім локацій, у Прип'яті є автостоянка, де уже 35 років стоїть техніка, якою ліквідовували пожежу.

На стоянці досі працюють люди, на яких, знову ж таки, не поширюються правила Зони – зокрема про заборону паління.

І якщо у Прип'яті ти розумієш, що там природа бере своє, а багатоповерхівки – то лише привиди колишнього життя, то у Чорнобилі час ніби зупинився. Сюди не дісталась декомунізація – пам'ятник Леніну та вулиця Совєтская досі існують. Працює у Чорнобилі лише кілька магазинів та будинок культури. І по місту діє комендантська година.

В цілому місто виглядає охайним і дуже безлюдним, радянські будівлі ніби законсервувались у часі, за виключенням кількох старіших.

У цьому будинку культури судили винуватців Чорнобильської катастрофи

Фото: Катерина Ейхман