Чайна ложечка молока на дитину та листи Сталіну: Як українців змусили виживати в часи Голодомору

Лише після відновлення Незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору. За різними оцінками, від 4,5 до 10 мільйонів українців померли під час жахливих подій початку 1930-х років.

Журналіст Depo.Київ поспілкувався з професоркою та докторкою історичних наук Наталею Романець, яка вже майже 30 років займається вивченням штучного голоду на території України в 1932-1933 роках про причини, наслідки та уроки тих трагічних подій.

— Чому Голодомор став взагалі можливим? 

Якщо казати глобально, то причина Голодомору дуже проста — це окупація України більшовиками та встановлення більшовиського окупаційного режиму, тому що сталінський режим був тоталітарним. Є відома тоталітарна концепція, яку використовують науковці, починачи ще з повоєнного періоду, вона визначає, що репресії є важливою складовою та елементом функціонування тоталітарного режиму. Наприклад, оті перманентні чистки, які регулярно проводились в СРСР, а якщо казати про Голодомор, то це — терор голодом, тобто одна з форм репресій, яка була використана владою в 1932-1933 роках. 

— З яким трагічним явищем в Україні чи світі можна порівняти Голодомор? 

Голодомор є актом геноциду, але є унікальним тим, що цей геноцид реалізовувався не за допомогою куль, а за допомогою голоду. Тут варто проговорити жах цієї події: одна справа, коли людину позбавляють життя одномоментно, а зовсім інша справа, коли йдеться про тривалу та жахливу смерть, коли людина не має ніяких можливостей для порятунку своєї родини та свого власного порятунку. На мій погляд, це більша травма, ніж великий терор 1937-1938 років, тому Голодомор й має більш посттравматичні наслідки.

Фото: Укрінформ 

— Як подолати психологічну травму суспільства, яку завдав Голодомор?

Ми повинні розуміти, що активно обговорювати тему Голодомору почали нещодавно, навіть у 1990-ті роки, після відновлення Незалежності, ця тема не стояла так активно на порядку денному. За президентства Віктора Ющенка (2005-2010) почались масштабні заходи щодо збору спогадів очевидців тих подій. Навіть тоді, очевидці, які вже були старими людьми, боялись говорити про ті події. Я можу навести приклад луганського дослідника Юрія Коденка, який брав участь у зборі свідчень очевидців Голодомору в 2000-х роках і був надзвичайно вражений тим, що люди, які погоджувались давати інтерв'ю, просили, щоб їх не фотографували та щоб не вказувались їхні прізвища та ім'я, вже не кажу про відеозйомку. Тоді його це дуже дивувало, адже Україна вже була незалежною державою, а всю цю інформацію можна оприлюднювати, а та бабуся дивилась на нього, як на психічно хворого, і казала: "ти не розумієш". 

Тобто в цих людей було переконання, що в будь-який момент може змінитись влада, і вони за це будуть покарані. Люди мовчали з приводу Голодомору, особливо в 1990-ті роки. В останні роки, особливо, коли ухвалили закони про декомунізацію, в суспільстві  почали говорити на цю тематику. Якщо говорити про посттравматичний синдром, то ми повинні враховувати, що після Голодомору люди постійно відчували нестачу продуктів, далі була Друга Світова війна, також потрібно не забувати 1990-ті роки, коли частина суспільства відверто голодувала. Це такий досвід, через який повинен пройти певний час достатньо заможного життя, щоб ця травма в людей зникла. Окрім того, зрозуміло, що цю проблему потрібно далі проговорювати та висвітлювати. 

Фото: Укрінформ 

— Щодо сприйняття людей, ви казали про страх очевидців Голодомору навіть розкривати свої імена, навіть коли минає багато років. А чи був якийсь супротив людей Голодомору та чи була взагалі якась можливість його чинити? 

По-перше, варто розуміти, що більшовики готувалися до колективізації, незважаючи на те, що в період НЕПу (Нова економічна політика 1920-х років) вони формально проголосили відмову від принципу революційної доцільності на користь революційної законності і нібито відбулося згортання репресій. Але насправді, готуючись до проведення колективізації, вони, починаючи ще з 1925 року, здійснювали поступову зачистку українського села, тобто проводились постійні респресивні операції, які були спрямовані проти так званих "колишніх", якими називали учасників повстанського руху 1919-1920-х років – колишніх петлюрівців, колишніх гетьманців. Це були не настільки масові репресивні операції на кшталт терору 1937-1938 років, але вони все одно усували людей, які мали досвід збройної боротьби проти радянської влади. Певна зачистка була проведена до 1928 року, коли почалося згортання НЕПу та повернулась практика військово-комуністичних методів проведення хлібозаготівель.

Окрім того, проводилось вилучення зброї, тобто на момент початку проведення колективізації село було беззбройним. Але спротив мав місце та почався ще в середині 1920-х років, коли селяни почали скорочувати посівні площі, також почались розподіли селянських господарств для того, щоб вийти з категорії "куркулів". В цей період також почались так звані "волинки", тобто акції, які були спрямовані проти хлібозаготівель та антирелігійних акцій влади. Найбільш масштабний спротив припав на перші місяці 1930 року, коли розпочалась суцільна колективізація. Саме тоді селянські виступи набули такого масового характеру. Це були стихійні беззбройні виступи, люди також самостійно захоплювали відчуджене майно, нападали на колгоспників. Також під час так званого "розкуркулення" влада усувала своєрідний актив серед людей, який міг організувати спротив, а в психології навіть є така теорія, що якщо прибрати актив, то в'язнів можна не охороняти. 

Якщо брати 1933 рік, то це вже були знесилені голодом люди, в 1932-1933 роках під час хлібозаготівель репресії набули буквально тотального характеру, коли велика кількість селян перебувала у в'язницях. Місця позбавлення волі були переповнені, а тому про масовий спротив йтися не могло. В такому стані люди вже були зайняті банальним виживанням.

Фото: Укрінформ 

— На початку ви сказали, що Голодомор був цілеспрямованим геноцидом, яким чином до цього ставились представники радянської влади, зокрема Сталін та республіканські можновладці СРСР? 

Центральне керівництво на чолі зі Сталіним та республінська влада знали, що відбувається на місцях, як діяло регіональне керівництво. Я би тут звернула увагу на те, що центральне керівництво було проінформовано про масштаби голоду в лютому 1933 року. Потрібно розуміти, що це не розпал голоду, адже найбільш масштабна смертність починається у травні-червні 1933-го, відповідно, лютий був завершенням хлібозаготівельної компанії. Є лист секретаря Дніпропетровського обкому Менделя Хатаєвича, який датований також лютим 1933 року, де він пише Сталіну про те, що він знає про становище в області та масовий характер смертності від голоду в районах. Цікавим також є той факт, що його не турбував порятунок цих людей, який реально можна було врятувати. Натомість він пише про те, що для них головне — це організувати посівну кампанію. 

Хлібозаготівельна компанія закінчилась, люди голодують, їх можна врятувати, але замість того влада організовує нові обшуки зі збором насіння в людей, які вже помирають від голоду. Складається таке враження, що це якийсь паралельний світ, йдуть листи про кількість опухлих та померлих людей, а водночас йдуть вказівки знайти прихований хліб. Якщо не сприймати це, як геноцид, то неможливо дати відповіть на питання, навіщо було це робити.

Другим моментом є документи, які публікувало МЗС РФ за часів Ющенка про начебто допомогу Україні під час Голодомору. Їх постійно педалюють російські історики, задаючи питання, чому це був геноцид, оскільки Кремль надавав допомогу Україні. Тут потрібно розбиратись, що таке ця допомога. Це була не допомога, а позика, яка повертається під відсотки, позика ця була насінням на посів, крім того, фуражна позика, щоб годувати худобу. Все це колгоспи повинні були повернути під час хлібозаготівель наступного року. Допомога продовольством надавалась лише колгоспному активу та людям, які виходять на посівну кампанію. Годували навесні тих, хто міг вийти для роботи в полі. Це призвело до того, що люди почали ще більше помирати від голоду, молоді та здорові чоловіки приносили додому те, що отримували, годували родину, а самі вмирали від виснаження. 

Окремо варто згадати становище дітей. Є приклад так званої допомоги для дітей молоком, коли була чайна ложечка молока на кожну дитину. Кого це могло врятувати? Масштаби голоду можна було знизити, якщо б влада перестала "трусити" село вже після хлібозаготівельної кампанії, але влада це не припинила. Вони все прекрасно знали, адже отримували інформацію про опухлих та померлих від голоду людей. Обкоми дуже цинічно наказували перевіряти інформацію про голодчуючих, постійно нав'язувалось, що це фальшиві голодуючі. Вдумайтесь, людина ходить опухла від голоду, а в неї начебто є прихований хліб! Самих голодучих звинувачували в голоді, казали, що це колгоспники, які відпрацювали мало днів, або одноосібники, які не вступили до колгоспів. Іноді доходило до такого цинізму, що звинувачували в смерті від голоду батьків дітей, тобто знаходили тіло дитини та говорили, що винна мати, яка не годувала. Та й загалом слова голод намагались уникати, вживали такий ефімізм як "продовольчі труднощі в окремих селах і колгоспах".

Фото: Олександр Вінербергер

— Яка повинна бути системна політика держави та політика національної пам'яті щодо Голодомору?

Сьогодні з цього приводу роблять дуже багато, ключову роль відіграли закони про декомунізацію, адже це розсекретило ту частину архівів, які не були доступні науковцям. Якщо брати Інститут національної пам'яті, то було вжито дуже великих заходів в цьому плані — постійно друкується відповідна наукова література, проводяться заходи з поуляризації теми Голодомору. В 2018 році було створено Музей дослідження Голодомору, людям нарешті почали платити за наукові дослідження. Також важливим моментом є вчителі в школах, адже люди бувають різні – є особи, які не сприймають теми Голодомору, Великого терору тощо. В них таке ставлення, їм ці теми не потрібні. Тут відіграє роль, як це викладається в школі, також важливе ставлення родини до цієї теми. 

Варто зазначити, що наш нинішній президент зіграв також свою роль в дискредитації теми Голодомору. Можна згадати всі ці пародії на Ющенка на кшталт "синьйор-Голодомор" (йдеться про виступи Зеленського в якості шоумена в передачі "95 Кварталу"). Було би честно з його боку покаятись з цього приводу, власне, той факт, що суспільство нормально це сприйняло, це теж показник того, наскільки воно є здоровим. Я не можу собі уявити, щоб в Ізраїлі хтось дозволив собі знущатись над темою Голокосту і щоб потім за політика, який сміявся над євреями, які помирали в газових камерах, проголосували 73% людей.

— Які висновки мають зробити українці з трагедії Голодомору?

Для нашого суспільства, яке зараз воює, має бути головним усвідомлення, що, якщо би Україна була незалежною державою в 1920-1930-ті роки та всі 70 років радянської влади, то в нас не було би Голодоморів, масових репресій, ми мали б зовсім іншу чисельність населення. Через тему Голодомору суспільство має усвідомлювати значущість та цінність існування власної держави. Навіть, якщо ця держава не така заможна, як би цього хотілося, коли вона має проблеми та корупцію, але це — твоя власна держава. Якщо це була б українська держава, в якій була б українська влада, то цих би речей з нашим суспільством не сталося б. Це фундаментальний момент. Особливо зараз, коли частина суспільства не помічає того, що в країні йде війна. Головним має бути висновок — окупація та відсутність власної держави призводить до Голодомору та репресій. І суспільство, яке не хотіло воювати з більшовиками, в підсумку, дуже дорого за це поплатилося.