"Народжений в муках": Чому на Подолі Порошенко відкрив "скриньку Пандори"

Понеділок, 9 жовтня, почався для декого з киян з радісної, а для декого – з сумної звістки: президент Петро Порошенко урочисто відкрив скандальний і, за його ж словами, "народжений в муках" Театр на Подолі.

Подія ця, прямо скажемо, була цілком прогнозованою: судячи з хронології цієї історії, навряд чи можна було чекати, що проект, який викликав шалене обурення у чималої частки киян (і не тільки), буде "відкликаний на доопрацювання", а роботи на ньому призупинені до "вирішення питання". Навпаки: все вказувало на те, що Театр буде запущений, чого б це не коштувало.

Передусім варто звернути увагу на деякі особливості "урочистого відкриття". По-перше, хоча і так вже було зрозуміло, що запуску бути, він ніде особливо не афішувався. На сайті КМДА за попередній тиждень, наприклад, була лише одна новина стосовно театру – що будівля отримала від ДАБІ сертифікат на експлуатацію. І жодних натяків на те, що незабаром буде святковий "запуск", ще й за участі ласого до піару столичного мера та президента. Поява останнього на заході також дещо здивувала – і це по-друге. Все ж таки, піарники голови держави не можуть не знати, що далеко не всі раді "дроздовському" театру на Андріївському узвозі, і кількість цих "не радих" вагома. Тож присутність президента з його велеречивими промовами – скоріше, чорний, ніж позитивний піар для нього. Та й не зовсім зрозуміло, в якій якості він туди прибув: як президент країни (готовий "засвітитися" на скандальному об'єкті) чи як власник спонсора будівництва – корпорації "Рошен" (що, знову ж таки, йому не на користь).

Можна довго сперечатися про вигляд нового Театру, проте це вже не має значення. Бо, в будь-якому разі, не так страшна його зовнішність, як наслідки його появи і узаконення.

Перший очевидний наслідок – про жодні охоронні статуси Андріївського узвозу та київських гір відтепер можна не згадувати. Під час словесних баталій навколо Театру на Подолі був запущений дуже підступний і небезпечний для Києва інформ-посил про "неісторичність" Андріївського узвозу – мовляв, там і так будівлі різних періодів, сто разів перероблені – та неприпустимість будувати "стилізацію під старовину" з посиланням на так звані "рекомендації ЮНЕСКО" (з відвертанням уваги від факту, що рекомендації – не вимоги, – Ред). Ця "затравка" була охоче підхоплена та рознесена "театралами" – назвемо їх так, лояльними до новобуду просто тому, що це театр, та апологетами "сучасної архітектури", якою б вона не була. І узаконення Театру не словом, а ділом закріпило цю "неісторичність" Узвозу.

Другий – суперечки навколо театру стали чудовим інформаційним прикриттям для інших руйнівних для вулиці будівництв. За прикладом й ходити далеко не треба – такий об'єкт вже зводиться неподалік, за адресою Андріївський узвіз, 14-16: величезний восьмиповерховий готельний комплекс "із закладами громадського харчування та паркінгом" в типовому "пінопластовому" псевдоісторичному стилі. Будується нахабно, по-варварськи, із зрізанням заповідної Замкової гори та обвалами грунту. Але увагу активістів він привертає лише час від часу, бо вона головним чином прикута до Театру на Подолі як головного, вже навіть символічного за статусом подразника.

Третій – для запуску "чорного господина" столичними можновладцями була вкотре успішно застосована тактика забалакування громадськості і "закопування" протесту в тривалих і неефективних бюрократичних процедурах. Принцип її дії надзвичайно простий: обіцяй, тягни час і роби по-своєму. Приблизно так же само роком раніше Кличко "заговорив" скандальне будівництво ТРЦ над станцією метро "Героїв Дніпра": обіцяв "дослухатися до киян", проводив "громадські слухання", робив суворий вигляд, поки забудовник стаханівськими темпами робив своє. У випадку ж з Театром "порятунком" від активістів стала "Робоча група з пошуку шляхів врегулювання ситуації " при КМДА, якій належоло надати свої висновки, згідно з якими театр мав колись "доводитися" до розумі… Згідно останніх повідомлень на сторінці ГО "Громада Андріївського Узвозу", в п'ятницю ця група навіть позасідала у 25-й раз. Видала заяву про незаконність будівництва без експертизи проекту, про відсутність документального підтвердження надійності конструкції і так далі, і тому подібне. А за три дні по тому Театр "урочисто відкрили".

Взагалі ж всіх прихильників театру можна привітати: своїм протистояння ненависній "пінопластовій псевдоістричності", приписуванні любов до неї опонентам та підтримкою сучасного, яким би воно не було, вони фактично дозволили робити з Андріївським узвозом – та й будь-яким історичним районом міста – все. Відтепер там можна будувати, що завгодно, адже ніякі аргументи про "особливу атмосферність" вулиці чи її історичну цінність більше не мають сенсу. Можна "розривати" звичний архітектурний вигляд новітніми експериментами будь-якого масштабу. Можна різати київські гори так же, як зрізали Замкову гору заради театру та майбутнього готелю неподалік. Можна – і доведеться – віддати номінально пішохідний Узвіз автомобілістам, бо ж треба їм якось добиратися до нових об'єктів. Тим більше, що група підтримки для будь-яких ідей завжди знайдеться. А містобудівні вимоги, дотримання процедур – це для незгодних.

Єдине, що не дуже зрозуміло: навіщо "Рошену" знадобилося вкладати гроші саме в театр. Можливо, не прорахували реакцію, а потім зупинятися було пізно. Між тим, на Андріївському є купа об'єктів, які просто "ридають" за фінансуванням. Взяти хоча б сусідній будинок з проваленим дахом. Вклали б "меценати" б ті ж гроші в реставрацію Узвозу – їх кияни на руках би носили, незважаючи на естетичні вподобання. Єдиним незадоволеним лишився би, мабуть, віталій Малахов, режисер Театру на Подолі.

І ще. На етапі гарячих суперечок навколо нового вигляду Театру його прихильники часто наводили приклад європейського містобудування з його сучасними переробками посеред історичної забудови. Зокрема активно згадувалася Ейфелева вежа, мовляв, парижани теж спочатку її не любили, а тепер це головний символ міста. Пропустимо те, що Ейфелева вежа од початку була новаторською і, головне, тимчасовою спорудою, побудованою під відкриття Всесвітньої виставки 1889 року, а "прижилася" з часом. Краще згадаємо ще одну паризьку "вежу" – 57-поверховий хмарочос "Монпарнас", зведений у 1972-му.

Гігантська споруда так обурила громаду, що стала першим й останнім хмарочосом в центральній частині Парижа – після "Монпарнасу" їх взагалі заборонили будувати в міських межах. Навіть за 45 років після своєї появи "найпотворніший хмарочос в світі" так і не "прижився", і зараз в місті вирішують, що ж з ним зробити, аби хоч трохи нейтралізувати всю "красу" цього витвору "сучасної архітектури".