В пошуках синьої картки: Чому є-квиток краще купити зараз з перешкодами, ніж потім з нервами

За два місяці, наприкінці жовтня, столичний метрополітен остаточно відмовиться від жетонів – в "підземці" вже почали поступово "вимикати" їхній продаж, а загалом в Києві на повну силу запрацює система єдиного електронного квитка. Зараз вона функціонує в тестовому режимі: валідатори, що тривалий час були лише "прикрасами" в трамваях і тролейбусах, нарешті мерехтять зеленими світлодіодами і зчитують електронні картки та QR-коди. На даний момент розрахуватися за проїзд у громадському транспорті міста можна у декілька способів: в метро – жетонами, "пей-пасом", електронною карткою (з певною сумою чи кількістю поїздок) чи єдиним електронним квитком; в трамваях, тролейбусах та автобусах – одноразовими талончиками або QR-кодом з екрану мобільника чи, знову ж таки, єдиним квитком. Останній зацікавив Depo.Київ одразу по своїй появі і був тут же взятий "на пробу". Тож ділимося власним досвідом користування електронним квитком по-київськи.

Універсальний пропуск

Єдиний електронний квиток для оплати проїзду у громадському транспорті Києва – магнітна картка звичного типоформату, синього кольору, дуже схожа на банківську чи будь-яку іншу. Вона просувається під брендом Kyiv Smart Card, має власну сторінку у Facebook та заведена на безкоштовний мобільний додаток SmartCity. Одразу зауважимо, що карта чудово працює і без додатку, але з ним користуватися єдиним квитком таки зручніше. Зараз триває тестовий період, повністю ж система буде впроваджена 31 жовтня – до того часу мають нарешті запрацювати і термінали, які зараз монтуються у вестибюлях метро.

На сторінці проекту вказується, що картку можна купити у касах станцій метро "Хрещатик", "Театральна", "Майдан Незалежності", "Академмістечко", "Лісова", "Арсенальна", "Теремки", "Видубичі", "Сирець" та "Почайна", а також у Т-кіосках. З купівлі і почнемо, адже отримати омріяний шматок синього пластику виявилося найскладнішою задачею. Станом на початок червня в "перших зустрічних" Т-кіосках електронний квиток знайти не вдалося (не дуже й сподівалися, чесно кажучи, – ред), тож було вирішено штурмувати метрокаси. Але і це вдалося не одразу. Тому що, наприклад, на "Вокзальній", "Хрещатику" і "Майдані" в зручний час – постійні черги, стояти в яких, маючи купу інших можливостей оплатити проїзд, нема сенсу. Купити смарт-картку вдалося лише з четвертої спроби – на пустій "Театральній".

Тепер – про очевидні плюси єдиного квитка. По-перше, це зручно: ним оплачуються абсолютно всі види муніципального транспорту, окрім, хіба-що, маршруток. По-друге, це вигідно: в "Київ смарт карті" закладено принцип, який до того був реалізований на метро-картках, розрахованих на кількість поїздок – чим більше поїздок, тим менше ціна. Найвигідніше оплатити одразу 50 поїздок – тоді кожна обійдеться не у 8, а у 6,5 грн, причому на будь-якому транспорті – трамваї, включно зі швидкісним, тролейбусі, автобусі, метро і навіть фунікулері.

Картку не треба діставати з гаманця, валідатор її зчитає і так. Додатковий плюс – мобільний додаток, в якому можна побачити всю статистику: коли і на скільки картка поповнювалася, коли і на якій станції чи зупинці зчитувалася, скільки поїздок залишилося. Там же її можна і поповнити – система оплати банківськими картами реалізована і працює.

 

Для тих, хто користуватиметься єдиним квитком вперше, підкажемо одну особливість роботи картки з турнікетами. На відміну від звичайних метрокарт, є-квиток "відбивається" не одним, а двома сигналами: перший – що карта зчитана, другий – що оплата прийнята, прохід дозволено. Подвійного зняття поїздок за тестовий період помічено не було. В разі відмови – а траплялося і таке, система іноді дає збої – на дисплеї висвітиться відповідне повідомлення.

На жаль, дізнатися, як же контролери перевіряють в наземному транспорті валідацію є-квитка, не вдалося, хоча на них ми натрапляли тричі. В теорії в "мисливців на зайців" має бути спеціальний термінал. На практиці ж вони або задовільнялися коротким словом "картка", навіть не перевіряючи її наявність, або взагалі до нас не доходили, абияк перевіривши пасажирів біля дверей.

Тепер – про мінуси є квитка. А вони також є, хоч у більшості своїй, на щастя, тимчасові – на тестовий період. По-перше, ціна самої картки-носія – 50 грн. Це не заставна вартість, як у метрокарт, а буквально ціна – картка купується без можливості повернення. По-друге, в "підземці" поки що мало турнікетів, здатних зчитати є-квиток, тож в час-пік доведеться поштовхатися, аби знайти потрібний – вони позначені відповідними блакитними наліпками – і до нього пробитися. По-третє, персонал метрополітену не уявляє, що робити в разі відмови картки: співробітниця на турнікетах відправляє на касу, каса відправляє на турнікети.

Крім того, виникає кілька проблем із оплатою картки. Поповнити її дозволяється, як і звичайні метро-карти, максимум на 100 поїздок, у два заходи по 50. "Закинути" гроші можна лише на станціях, на яких картки і продаються – в касах інших просто нема відповідного обладнання. А це – додаткова поїздка. На допомогу приходить поповнення через додаток, але і тут не все так просто: в разі "обнулення" залишку поїздок з нього "викидає", доводиться заходити в кабінет користувача знову знову, причому кожного разу доводиться відновлювати пароль, і ми поки не визначилися – чи це "косяк" програми, чи ми дійсно той пароль постійно забуваємо. Але час на це втрачається. Як бути людині, з мобільними технологіями не дуже знайомій, – взагалі загадка.

Квест від "Київпастрансу"

Невідомо, хто і з яких міркувань вигадував список станцій для продажу є-карток, але громадським транспортом і, зокрема, "підземкою" ця людина, вочевидь, користується не часто. Тому що дуже важко пояснити, навіщо продавати картки, основними користувачами яких мають стати саме кияни, там, де ці кияни "не водяться". Щодо "Академмістечка", "Лісової", "Вокзальної" і "Почайни" питань не виникає: це важливі вузли з великим пасажиропотоком, які якраз забезпечують "робочу міграцію" киян і мешканців передмістя на роботу і назад. Можна подискутувати щодо "Теремків" і "Видубичів" – ці станції нехай і не такі потужні за пасажиропотоком, проте розташовані в місцях проживання "цільової аудиторії", тож за рахунок "підтягування" пасажирів з сусідніх станцій виконують функцію "донесення" електронного квитка до народних мас. "Сирець" для цього вже не дуже вдалий – станція надто малолюдна, хоч і розташована "де треба".

А от "заводити" продаж єдиного квитка на "Майдан Незалежності" і "Хрещатик" було не явно найкращою ідеєю. По-перше, це пересадочні станції – вони велелюдні, але виконують транзитну функцію: пасажир тут часто переходить на сусідню лінію і їде далі, тобто не доходить до кас. По-друге, тут багато туристів, яким є-квиток, зрозуміло, не потрібен, але які створюють шалені черги. Отже, складається ситуація, коли покупець, навіть якщо і захоче, смарт-картку не купить. Хоча б тому, що йому буде шкода купи витраченого на це часу.

З цих же міркувань незрозуміла поява у списку "Театральної" – вона пересадочна, має не надто потужний пасажиропотік, розташована в "неправильному" районі, де обмаль потенційних покупців є-квитка. А сподіватися, що туди з'їдуться по нього всі театрали Києва, не доводиться. І вже зовсім не зрозуміло, навіщо продаж "Київ смарт карти" треба було організовувати на "Арсенальній". З тим же успіхом це можна було б зробити і на "Червоному Хуторі" або "Іподромі".

Замість того, щоб організовувати продаж єдиного на "неходових станціях", варто було подивитися на показники пасажиропотоку та на мапу Києва. І подумати, як мешканець Києва може купити "в один заїзд" від дому, без пересадок з транспорту на транспорт пошуків "щасливої" станції. Так, на Червоній лінії продаж-квитків так і проситься на "Лівобережній" чи "Дарниці", котрі мають натовпи пасажирів "підтягнуть" до себе Стару Дарницю, Русанівку, Воскресенку, ДВРЗ і та навіть частково Троєщину.

На Зеленій гілці "простоює" велелюдна "Лук'янівська", яка в рази потужніша за тупиковий "Сирець", ще й охопить Кудрявець, Солдатську слобідку і, опосередковано, Виноградар. Лівобережна частина цієї лінії взагалі не охоплена продажем, тобто десяткам, якщо не сотням тисяч тамтешніх мешканців треба їхати або на "Лісову", або на правий берег. Тут найпотужніша станція – "Позняки", яка потягнула б пасажирів з Харківського житломасиву, Осокорків, Бортничів. Нарешті, на Синій лінії так і проситься в список "Мінська", яка є чималеньким пересадочним вузлом, розташована в пішій доступності від сусідніх станцій, тобто охопить всю Оболонь, а також "зачепить" Виноградар та Мінський житломасив.

Список "експериментальних" станцій – лише частина проблеми з "донесенням" єдиного квитка до пасажира. Друга частина – традиційна для "Київпастрансу", чи, більшою мірою, "Київського метрополітену" недостатність інформування. Біля кас – о диво – з'явилися добре помітні плакати з рекламою смарт-карти, та й термінали привертають увагу. Є оголошення в наземному транспорті. А от в вагонах "підземки", де люди проводять чимало часу, такої реклами або нема, або її дуже мало – до непомітності. Хоча, здавалося б, зроби наліпку біля дверей, пусти рекламу на екранах, зроби оголошення по гучномовцях, розкажи про вигоду – і хоча б частина пасажирів прийде по синю картку. Але цього не зроблено.

Зазначимо, що точно такі ж помилки столичний метрополітен зробив і у своїх марних спробах перевести пасажира з жетонів на картки: далі створення натовпів у вестибюлях через безглузде правило "один жетон в одні руки" і витрачення зайвих ресурсів на обслуговування (менший відпуск – більші черги – більший час обслуговування – більші енерго- і трудовитрати) справа у "підземці" не просунулася. Таким чином, вже зараз можна прогнозувати наступну проблему, яка "вилізе" якраз за два місяці, коли систему запустять на повну силу: купа пасажирів, які "прогавили" купити квиток в експериментальний період, вишикуються у величезні черги до терміналів і кас. Локальний апокаліпсис гарантовано.