Реконструкція по-київськи. Які скарби зникають за старими фасадами столиці

Рік тому, в червні в 2016-го, у Києві зрівняли з землею черговий старовинний будинок.

Роботи у будівлі за адресою вул. Дмитрівська, 60/19 – на перехресті з вул. Павлівською, в одній трамвайній зупинці за Цирком – стартували наприкінці квітня. Перед самими травневими вихідними умовно "житловими" там лишалися тільки пара квартир, з яких недавні господарі ще не забрали речі – останні мешканці виїхали 5 травня. В інших куточках будинку вже вирувала робота: демонтувався дах це було зроблене в першу чергу, знімалися підлоги, виносилися віконні рами, крушилися старі кахляні пічки газового опалення, пробивалися стелі. Після травневих роботи з демонтажу споруди вже йшли повним ходом.

Як і багато чого у столиці, смертний вирок старовинній будівлі був винесений за часів мерства Олександра Омельченка: 5 травня 2004 року ним було підписане розпорядження № 736 "про відселення мешканців із аварійного житлового будинку на вул. Дмитрівській, 60/19 "А", "Б" у Шевченківському районі та надання дозволу на його знесення та будівництво нового житлового будинку". Далі були лише роки очікування і неминуча в київських реаліях розв'язка. Перед якою, наприкінці 2015-го, будинок ще й встигли продати за понад 36 млн грн.

Демонтаж не привернув особливої уваги киян – до певного часу роботи були не надто помітні з вулиці, хоча те, що будинок руйнується, можна було зрозуміти. Активісти забили на сполох лише за місяць, наприкінці травня, коли "коробку" крушив екскаватор. Власне, за неї і був якийсь інформаційний "бій" без шансів на перемогу, хоча за великим рахунком, рятувати тоді вже не було чого. Адже окрім облуплених фасадів будинок мав куди цікавіші невидимі зовні таємниці – залишки оригінальних інтер'єрів, яким дивом вдалося дожити до початку ХХІ століття.

Цей карниз був впущений і розбитий під час спроби його зняти

Журналісту Depo.ua вдалося дослідити різні куточки будинку перед його руйнуванням і відзняти цікавинки внутрішнього облаштування "нежильця". Власне, фотографії – єдине, що лишилося від цього зразка київської старовини, який так і не встиг стати пам'яткою.

Фрагмент перил сходів головного парадного

Будинок складався з двох частин. Більш "нарядна" виходила фасадом на вул. Дмитрівську, в ній же був розташований парадний вхід. Ця частина була триповерховою: на першому розташовувалися крамниці, зокрема за радянських часів там був магазин "Овочі і фрукти" та перукарня, вище – квартири.

"Чорні" сходи з виходом на горище (на момент зйомки дах демонтований)

Інша частина мала 3,5 поверхи і менш виразний, нештукатурений фасад, що виходив на вулицю Павлівську. Невідомо, які квартири були там за часів молодості будинку, але на момент розселення вона була відверто "комунальною". Скоріше за все, таким був весь будинок, але щонайменше три квартири, що виходили на Дмитрівську, були у помітно кращому стані і схожі на "ізольовані".

Балкон над вулицею Дмитрівською

З корпуса в корпус можна було пройти коридором. Крім того, в будинку був "чорний" вхід з двору, який вів в частину на Павлівській.

Кутова квартира на третьому поверсі

Роки побудови споруди достеменно невідомі, їх можуть відкрити хіба що "розкопки" в архівах. Поширеною є думка, що будинок був зведений в 1912-1913 роках, принаймні такого ж віку сусідні будівлі під номерами 54, 58 і 62. Разом з тим, є причини підозрювати, що він на десяток років старший. Принаймні, робітники, що розбирали споруду, називали 1903-1904 роки "народження".

Перехрестя Дмитрівської (тоді – В'ячеслава Менжинського) і Павлівської, 1978 рік. Фото: starkiev.com

Ширина стін, поверховість, відсутність бетону також свідчать на користь цієї версій. Справа в тому, що на початку ХХ століття Київ, як і інші великі міста, переживав будівельний бум: швидко розвивалися технології, змінювався підхід до облаштування житлової забудови, масовим явищем стали ліфти, тож будинки швидко росли вгору. І з цих міркувань "старичок" на Дмитрівській, 60/19, більше вписується в початок саме 1900-х.

Сходова клітина з виходом на вул. Дмитрівську

Не викликає сумнівів, що будівля дійсно була занедбаною і аварійною. В під'їзді – вічна вогкість: в підпіллі роками текли труби, прибудований з боку двору балкон-веранда просів, "поплив" на деяких ділянках і фасад, внутрішні комунікації не мінялися, напевне, з моменту побудови. Разом з тим, будинок лишався досить таки міцним, що визнавали і роботяги, які на момент зйомки крушили його зсередини.

Одна з кімнат (фото праворуч) виявилася ледь не під стелю забита усіляким мотлохом

А всередині, між тим, було на що подивитися. Найкращий стан мали квартири у "дмитрівському" крилі – там, зокрема, збереглися оригінальні запорні механізми на вікнах, крани на трубах опалення, якісь залишки декоративного оздоблення стелі.

На стелях деяких кімнат збереглося "рідне" декоративне оздоблення

Справжнім скарбом виявилася квартира на другому поверсі: саме в ній можна було уявити, якою нарядною ця оселя була у свої кращі часи. В цих апартаментах були збережені планування, ліпнина, навіть камін з декоративним оздобленням.

Такими у старому будинку були вітальні

Ще більшою несподіванкою було знайти кімнату, обклеєну лінкрустом – покриттям на основі паперу або тканини, вкритих природними пластмасами. Лінкруст був досить поширеним у першій половині ХХ століття. Киянам цей передвісник сучасних рельєфних шпалер, які можна мити, може бути знайомий по старих вагонах "підземки", які були оздоблені саме лінкрустом.

Стіни, обклеєні лінкрустом (фото праворуч)

Крило по вулиці Павлівській було у набагато гіршому, навіть плачевному стані. Але і там знайшлося, на що подивитися. Зокрема, в одній із занедбаніших кімнат, декоративна ліпнина збереглася в кольорі, не біленою. Важко сказати, чи є цей розпис оригінальним, але дуже схоже, що колись приміщення було оформлене у рожевих кольорах, ще й з позолотою. Причому розписані були не лише стелі, але й стіни, хоча з відстані складається враження, що це просто шпалери.

Декоративне оздоблення стелі в кольорі

Ця кімната була по-варварськи зафарбувана синім, але зовнішня стіна лишилася недоторканою

Окремо слід зупинитися на кахляних пічках: вони збереглися в багатьох кімнатах, хоча загалом будинок вже був підключений до центрального опалення. Саме вони і підлоги "попали під роздачу" першими. З останніми все зрозуміло: з них здиралися добротні дубові дошки, які в господарстві завжди в нагоді. З кахляними печами ситуація цікавіша: вони пробивалися, але не руйнувалися повністю. Самі робітники напівжартома пояснювали, що скарби шукають. Правда це, чи ні – невідомо, але знайти цілу кахляну пічку було великою і дуже недовгою вдачею.

Першими під кувалди руйнівників потрапили кахляні пічки

Наразі всієї цієї краси, захованої від сторонніх очей, вже нема. На майданчику повним ходом йде будівництво житлового будинку на 32 квартири. Називається воно чомусь "реконструкцією", але ця "уловка" від забудовника КП "СПЕЦЖИТЛОФОНД" не має вводити в оману: від старого будинку не лишилося ані камінчика, та й нова будівля аж ніяк не буде на нього схожа. Це буде 9-поверхова споруда "з мансардою" – а як же без неї – та куполом в кращих традиціях новобудів 2000-х. І машинами по периметру, адже парковка в проекті заявлена лише "гостьова".

Такою є "реконструкція" по-київськи

А поряд тим часом чекають такої ж сумної долі інші будинки початку ХХ століття. І сподіватися, що столичні очільники раптом отямляться і кинуться рятувати залишки справжньої київської старовини, а не продовжать "освоювання" ласих земельних ділянок, якось не доводиться. Перетворенню колись затишного, зеленого міста на бетонні джунглі – бути.

Фото: Олекса Шкатов