Шашлики з бореліозом, або Як покатати кліща по Києву

Проблема кліщів в Україні перейшла з розряду "казочок-страшилок" в розряд "цілком реальні загрози". Але скільки б обласні санепідемстанції про небезпеку не попереджали, багатьма вона за звичкою ігноруються. У всіх було дитинство в селі чи бодай на вулиці, з декого тих кровопивць знімали, і не раз. Начебто і не страшно, але є нюанс: кліщ нині пішов не той. А тому краще підстрахуватися. Як це буде на ділі, дещо несподівано для себе дізнався журналіст Depo.Київ. Буквально на своїй шкірі.

Пункт перший, засадничий: фахівці не дарма просять бути уважними на природі і не ледачитися оглядати себе та один одного на предмет "а чи не їде з нами небажаний пасажир". В нашому випадку кліщ був знятий після прогулянки берегом Кирилівського озера на Оболоні, під час якої ми зігнали з себе іншого кровопивцю. "Сюрприз" ми помітили (ну як помітили – просто засвербіло під колінкою, рука потягнулася почухати, а там…) вже вдома, якраз під час розмови на тему "як добре, що пронесло". Ба більше: переглядаючи випадкові фотографії, зроблені до гулянки, ми побачили на нозі знайому цяточку. А значить, "гість" поселився невідомо коли, і не факт, що столичний, що одразу ускладнювало ситуацію. Адже на Київщині, наприклад, випадків кліщового енцефаліту не зафіксовано, а от яка ситуація в інших регіонах – спробуй вгадай.

Пункт другий: не треба панікувати. Якщо місце укусу не запалене, навколо нього нема ніяких підозрілих плям, а самопочуття в нормі – без температури, лихоманки, ознак застуди чи іншої халепи – то підстав для нервування нема. Просто треба підстрахуватися, аби їх не виникло в майбутньому.

Пункт третій: знімаймо заразу негайно. Зробити це можна у поліклініці, травмпункті, навіть у найближчій ветклініці, якщо погодяться. Можна подивитися відео на YouTube – роликів за запитом "як зніти кліща" там повно – і витягнути кровопивцю самотужки. Наш "герой" був знятий за допомогою звичайної нитки. Причому найскладнішим було накинути петлю, далі – справа кількох секунд. Головне – не боятися. І не витрачати час на поливання його олією, змазування вазеліном і тому подібну народну медицину. Чим менше гад перебуває у тілі – тим краще.

Після цього кліща слід посадити у якийсь контейнер – його можна купити в аптеці, але в нашому випадку це була найменша знайдена в хаті банка грамів на 50 – і, якщо є намір віддати паразита на аналізи, готуватися до захопливих пригод.

Справа в тому, що перевірити кліща на заразу – аби потім не витрачати час на очікування перших невтішних симптомів чи на здачу крові – в Києві не так вже й просто. В інтернеті можна знайти кілька адрес, перша з яких – міська СЕС на вулиці Естонській, 3. Це в кількох кварталах вглиб мікрорайону від ст. м. "Нивки". Міська СЕС – це типова радянська будівля у кілька поверхів, яка, мов середньовічна фортеця, дивиться на світ лише віконцями. Вхід на територію – через двір. Вхід у двір треба шукати у сусідньому дворі. Лабораторія, що бере кліщів, розташована в одному з флігелів-корпусів – зорієнтуватися можна за вказівниками. Але є дві проблеми. По-перше, міська СЕС перевіряє кліщів за застарілою методикою, тому паразитів треба привозити живими, здоровими і голодними. Останнє – не жарт: кліщів, які напилися крові, там не візьмуть. По-друге, треба мати при собі направлення від лікаря: з поліклініки, травм-пункту, з приватного медцентру – будь-що. Нема папірця – нема послуги. Особливо якщо нема прописки. Кажуть, не мають права.

Наступний і зручніший варіант – лабораторія Київської міської клінічної лікарні №4, що на вул. Солом'янській, 17. Там доведеться викласти якісь гроші, але які саме, перевірити не вдалося – в наш приїзд там закінчилися реактиви. На "вахті" нас відправили в "діагностичний центр на Контрактовій", якого, скоріше за все, не існує в природі. Тому підказка: перед тим, як кудись їхати, треба туди зателефонувати і дізнатися ціну, години роботи, умови прийому та наявність, власне, самої послуги.

Врешті решт, нашого "мандрівника", який весь ранок прикидався мертвим, але з часом ожив і жваво забігав по банці, вдалося пристроїти на Герцена, 31. Там розташовано Київський обласний лабораторний центр МОЗ України, який має сучасне обладнання, а тому кліщів приймає і мертвих, і живих, і ситих, і голодних, з пропискою і без. Лабораторію, як заведено, слід шукати з тильного боку будівлі – там є двері з табличкою і дзвінком. Тиснути в останній, якщо під ганком стоять люди, не варто – скоріше за все, це товариші у нещасті, які дуже нервово реагують на "мені тільки спитати". Краще одразу дізнаватися, хто крайній. В процесі очікування можна помірятися кліщами (наш був найкращий: дрібний, чорнявий і моторний – одразу видно, що залітний), навчитися розрізняти самців та самок і послухати захопливі історії знайомства з природою: хтось "зловив друга", переступаючи через сухе гілля на березі озера, аби сфотографувати качечку, хтось – вдома на власній кухні, бо скотиняка залізла по внутрішній частині штанини і затаїлася, хтось знайшов у дитини, коли мив тій голову.

На кожного пацієнта на Герцена йде 10-15 хвилин. З них кілька секунд – на те, щоб привітатися і віддати контейнер з "подарунком". Все інше – заповнення папірців: написання заяви за виданим зразком, дублювання даних в іншу форму, дублювання даних в третю форму… Потім – візит вже з головного ходу, аби отримати рахунок від бухгалтерії, оплатити його і вислати на виданий е-мейл, після чого і будуть вислані результати аналізу.

Загалом в КОЛЦ МОЗУ роблять три аналізи на кілька показників. Кожен аналіз коштує 482,37 грн. Оплатити можна в банку (що окрема пригода, бо касу без черги ще треба пошукати) або через "Приват24" в розділі "Платежі та перекази", вбивши всі ті "Отримувач", "Рр", "ЄДРПОУ" і "МФО" та зробивши відповідні скріншоти.

Наш кліщик був посмертно перевірений на іксодовий бореліоз, гранулоцитарний анаплазмоз та моноцитарний ерліхіоз. На енцефаліт перевірити не вдалося – відповідних тест-систем в Центрі не було. Обійшлося все задоволення у 964,37 грн. І декілька годин часу. З урахуванням невдалих поїздок до СЕС і 4-лікарні – більша половина дня.

На щастя, ніякої зарази аналізи не виявили, але заради підстраховки та повноти експерименту було вирішено сходити до лікаря-інфекціоніста. За пару тижнів. Той послухав, що скарг нема, похвалив за обережність і порадив не перейматися дарма, а просто стежити за самопочуттям, бо жодних підстав нервуватися нема. А щодо енцефаліту – так це в тайгу, за поребрік, в Україні такі кліщі – рідкість.

Втім, не всім так щастить. Якби аналіз показав наявність зарази, то це б не означало обов'язкового зараження. Але довелося б здати кров. А якби і цей аналіз був позитивним або невизначеним, далі був би ще один, контрольний. І навіть якби він не підтвердив підозри, довелося б час від часу робити контрольні дослідження. Просто щоб не прогавити час і придушити розвиток хвороби в розвитку.

Слід зазначити, що є і альтернативний варіант: розправитися з кривдником самотужки (ну, не випускати ж його) і стежити за самопочуттям. І якщо все гаразд, днів за десять здати контрольний аналіз крові в найближчому лабораторному центрі. Просто щоб бути спокійним. Бо небезпека ходить поряд: за останні три тижні ми дізналися щонайменше про двох знайомих, яким не пощастило, тож нині вони лікуються від хвороби з назвою заморського цитруса. На щастя, на початковій стадії.