Швидкий факт-чекінг: Чи визнавав Google, що борщ – російський

Звістка, начебто "Гугл" визнав борщ російським, прогнозовано обурила українців – тих, хто її взагалі помітив, як того дуже хотіли за поребріком. Згідно з першими повідомленнями, "інтернет-платформа Google Arts & Culture включила борщ в список десяти російських страв, що увійшли в історію". Інші були більш обтічними – за цими версіями, борщ лише "вплинув на русскую кухню". Але всюди спільним було одне: акцент – саме на борщі, як на черговому і безумовно російському досягненні.

Для початку – про головне: чи визнавав "Гугл" борщ русскім. Arts & Culture – платформа, покликана зробити інформацію про ті чи інші країни, локації, події та явища доступними найширшому колу людей, і публікуються на ній тексти не тільки і не стільки авторства команди Google. В чому можна переконатись, докрутивши текст про "кулінарну десятку" до кінця: під текстом є розділ "організатори" з ремаркою "Деякі історії створюються незалежними авторами і не завжди відображають позицію організацій, що надали матеріали". Серед цих організаторів – російське Федеральне агентство з туризму. Фото, використані в тексті, також його або "Россотруднічества". Тож на цьому можна було б і закінчити, адже "вушка" помітні одразу, і навряд чи ці вушка гуглівські.

Втім, якщо придивитись, то у цієї історії можна побачити більше цікавих граней. І наступне, на що варто звернути увагу – хоча список складається з десяти позицій, в заголовки потрапив тільки борщ. Жодна інша страва з кулінарного переліку російські медіа чомусь не збудила. І цьому є два пояснення. По-перше, як автори, так і їхні російські споживачі насправді цілком усвідомлюють, що як би вони не тужились, борщ – ні на ложку не русскій. Але так же болісно хочуть його собі "віджати", як українці не хочуть віддавати. Саме тому він і важливий. Кумедний нюанс в тому, що, якщо вдуматись, в посилі "навіть "Гугл" визнав борщ русскім" криється шмат закопаної руської правди: "Значить, до того страва російською не була? Інакше навіщо визнавати і так відоме?"

По-друге, акцентувати увагу на апріорі конфліктному борщу – вигідний хід з міркувань інформаційних технологій. Це надійний трігер, який не залишить аудиторію байдужою і точно зайде в український інформпростір: викличе обурення, позбавить емоційного комфорту (а у гібридній війні тримати ворога в стані постійного стресу і емоційного надвантаження – свята справа). Та й приверне увагу до самої публікації. І ця стаття – тому підтвердження.

Нарешті, цікаво подивитись на змісти, які супроводжують цей інформаційний вкид. Їх добре видно по коментарях під дописом в фейсбуці, наприклад, "Раша Тудей". Посили добре знайомі, перевірені часом: "Яка різниця, чий борщ, якщо він ситний, давайте жити дружно".

За структурою і механізмом впливу це те ж саме, що і "Яка різниця, яка мова (аби була російська)" або "Яка різниця, як називається вулиця (або як мило Москві), якщо на ній є асфальт і ліхтарі горять". Це – досить відома маніпуляція, серед тактичних задач якої – применшення позиції опонента, нав'язування думки про неважливість проблеми, а серед тактичних –нівелювання обурення, тобто пригнічення захисних механізмів спільноти, розмиття ідентичності і врешті, і, в даному випадку, ще й "віджимання" собі ще одного культурного шматочка, а відтак – збагачення власного і збіднення українського культурного надбання. Крім того, у цієї маніпуляції є ще одна складова: завдяки їй агресор – той, хто краде, – виставляє себе миротворцем, а жертва, яка справедливо намагається відбити своє, стає скандалістом і взагалі кровожерним "біндеровцем".

Читайте також:

Мінкульт очікує включення борщу до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО

Зазначимо, що оригінальний текст про "10 страв" вже змінено, зокрема в тому самому розділі про борщ. Нині він досить нейтральний і обтічний: "в ХХ сторіччі цей ситний суп став основним блюдом кількох країн, включно з Росією", "в кухарських книгах існує купа варіантів, в тому числі український…". Але початкова версія була куди більш феєричною, і її досі можна знайти у новинах, зроблених 20 квітня, до внесення правок. Тут і наявність "простого (особливо порівняно з щами, а як же! – ред.) і ситного супа" як основної страви "в кафе від Бреста до Хабаровська", і явна другорядність українського борщу "з товченим салом і часником", якими "поповнились рецептурні довідники", і приписування назви "борщ" всім супам з кислим смаком. Ну, і Москва як місце походження – родзинкою на торті. Чи сосискою у борщі, згідно з їхньою рецептурою.

Іншим стравам теж дісталось. Олів'є, якщо вірити авторам, дуже люблять в Туреччині, Ізраїлі, Ірані, Монголії і більшості країн Латинської Америки. Словом, політ фантазії такий, що місцями складається враження, що текст писав російський робот Федір з орбітальної станції. Тож не дивно, що з часом хтось з замовників цього опусу, можливо, в тому ж агентстві з туризму, проспався і вирішив дещо обрізати крила черговій російській мрії і хоч якось привести її у відповідність до реальності.

Взагалі, складається враження, що на створення списку авторів цього шедевру надіхнула стаття з відомого порталу AdMe.ru піврічної давнини, а саме "10 страв російської кухні, що найбільше дивують іноземних туристів". Саме в них борщ зазначений на першому місці, та співпадають ще п'ять позицій – пельмені, гречка, ісконно русскі сирники, "також відомі як творожники", окрошка, бефстроганов. А от чотири позиції були, так би мовити, творчо допрацьовані: олів'є, вінегрет, млини та… шашлик. Напевне, солянка якою теж дуже люблять вихвалятись росіяни, до нинішнього списку не потрапила, бо це кислий суп, а значить – борщ, а "шуба" – це той же вінгерет, тільки натертий і не перемішаний.

Зазначимо, що це далеко не перша атака на українську кулінарну спадщину, і в першу чергу – на борщ. Наприклад, в травні 2019-го російське МЗС, розмістило твіт, в якому назвало борщ однією з найвідоміших російських страв і символом традиційної кухні. На Росії взагалі все миттєво стає русскім – водка, плов, шашлик, сирники, борщ, голубці, пельмені і вареники. Що завгодно, тільки чомусь не щі та кулебяки з разстягаями. І ці потуги мають певний успіх, адже іноземцям розбиратися в тонкощах національних культур колишнього СРСР – не до снаги, для них "совьєт", "постсовьєт" і "рашн" – часто синоніми. Варто хоча б згадати недавній скандал із Michelin, які у своєму прес-релізі теж назвали борщ російським, а потім перепрошували за "гастрономічну необережність з несподівано політичною коннотацією".