"Символ розвиненого соціалістичного майбутнього": Яким було місто Прип'ять до катастрофи на ЧАЕС (ФОТО, ВІДЕО)

Прип'ять була заснована в 1970 році як супутник Чорнобильської АЕС, перший блок якої запрацював за 7 років після початку зведення міста. Воно розташоване лише в трьох кілометрах від станції, де в ніч на 26 квітня 1986 року сталася найстрашніша техногенна катастрофа в історії людства. Після проведення евакуації 27 квітня жителі більше ніколи не повернулись до міста атомників, яке мало стати справжнім символом так званого світлого соціалістичного майбутнього СРСР.

До 35 річниці катастрофи на ЧАЕС ми вирішили розповісти, яким було місто Прип'ять до аварії, взявши за основу матеріали книги відомого українського історика Сергія Плохія "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи".

Початок Прип'яті 

Восени 1966 року перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький видав указ про початок дослідницьких робіт для будівництва об'єкту, який тоді мав назву "Центральноукраїнська атомна електростанція". 

Спеціальна комісія дійшла висновку, що найкращим місцем для спорудження АЕС буде район біля селища Копачі. Село було на достатній відстані від великих міст та від курортних баз. Обрана ділянка також не була заболоченою та розкинулась біля річки Прип'ять, яка була необхідна для роботи атомної станції.

Будівництво однієї з перших 9-поверхівок Прип'яті

Важливим фактором була наближеність об'єкта до залізниці, яку проклали ще під час першої радянської п'ятирічки за керівництва вихідця з чорнобильського регіону Лазаря Кагановича. 

Офіційно місто-супутник Чорнобильської АЕС заснували 4 лютого 1970 року. Перші будинки, які не мали централізованого опалення, були зведені в 1972 році. Статус міста Прип'ять отримала в 1979 році постановою Верховної Ради УРСР. 

Генеральним приводом, як казали в СРСР, для заснування міста стало саме будівництво ЧАЕС — містоутворюючого підприємства, яке й дало Прип'яті звання міста атомників. Прип'ять стала дев'ятим атомним містом в СРСР.

Місто-втілення соціалізму 

Природньо, що все в місті від самого початку так чи інакше було пов'язане з АЕС. Навіть дорога від станції переходить у проспект Леніна — головну вулиця міста. Колись – з деревами і квітами, насадженими між широкими смугами, що вели до центральної площі міста. 

Проспект Леніна у Прип'яті, який вів до ЧАЕС

В центрі розташувалась адміністративна будівля, яка була штабом міськкому партії, будівля міськвиконкому, палац культури "Енергетик" і готель "Полісся", назва якого символізувала природу величезного регіону на Півночі України.

ПК "Енергетик"

Міська площа облаштована на перетині двох головних вулиць Прип'яті — зазначеного проспекту Леніна та бульвару, який носив ім'я засновника радянської ядерної програми Курчатова. На розі цих вулиць, фасадом до площі, стояв місцевий так званий "Білий дім" — дев'ятиповерховий багатоквартирний будинок, в якому мешкала міська еліта, у тому числі й директор ЧАЕС Віктор Брюханов.

При цьому, зазначимо, у місті не було обов'язковго атрибуту будь-якого більш-менш великого радянського населеного пункту – пам'ятника Леніну. Його так і не встигли побудувати.

Готель "Полісся"

Прип'ять мала стати втіленням радянського соціалізму, де не було б міста приватним будинкам. За прогнозами планувальників, до 1975 року в новому місті мало проживати 12 тисяч працівників станції та будівельників. До 1980 року, під введення в експлуатацію третього і четвертого реакторів, кількість населення, за очікуваннями, мала сягнути 18 тисяч людей, а потім – спасти приблизно до 17 тисяч і триматись на цьому рівні протягом наступних п'яти років. Насправді ж місто атомників розширювалося значно динамічніше, і вже до 1986 року населення Прип'яті становило приблизно 50 тисяч людей. Все це лише актуалізувало проблему з житловим будівництвом.

Міська площа Прип'яті

Більшість з тих, хто прибував на роботу до Прип'яті, не потребували додаткових стимулів, адже в містах СРСР були поширені проблеми з житловим фондом, а у місті атомників він розширювався швидше, ніж будь-де. Через зв'язок атомної промиловості з військово-промисловим комплексом СРСР місто мало спеціальний статус в УРСР. Особливо це стосувалося поставок споживчих товарів та сільськогосподарських продуктів. 

На теренах СРСР було практично неможливо безпроблемно, без пошуків та черг, придбати продукти на кшталт сиру чи ковбаси, тоді як у Прип'яті ці товари були у вільному доступі. М'ясо та молочні продукти можна було придбати в найближчих до Прип'яті селах. Якість життя в місті атомників була високою, а тому багато мешканців місцевих селищ прагнули переїхати до Прип'яті, а вже опинившись в місті в статусі будівельників прагнули працювати на ЧАЕС, де можна було отримати надбавки за виконання та перевиконання виробничих завдань.

Будівництво четвертого енергоблоку ЧАЕС

Багато з тих, хто прибував до нового міста, були молодими та неодруженими людьми, а середній вік мешканців Прип'яті 1986 року складав лише 26 років. Щорічно в місті реєстрували понад тисячу новонароджених. 

Прип'ять і будувалась зразково, так, щоб її молодому населенню жилось якнайкраще. У місті функціонували два стадіони і два басейни, на одному з яких можна було проводити міжнародні змагання. Сергій Плохій пише, що, з одного боку, директор ЧАЕС Віктор Брюханов пишався своїм внеском у розбудову міста, а з іншого, його це дратувало через те, що йому часто доводилось перенаправляти фінансові ресурси, які відводились на станцію та інфраструктуру міста-супутника.

Школярі Прип'яті у 1985 році

ЧАЕС мала фактично необмежений бюджет, а тому місцеві партійні бонзи постійно тиснули на Брюханова з проханнями профінансувати будівництво нових об'єктів у Прип'яті. Тобто місто-атомників у всьому Радянському союзі сприймали в якості вітрини розвиненого соціалістичного майбутнього, яке постійно малювала радянська пропаганда. 

Документальний фільм про Прип'ять, знятий студією "Укртелефільм" в 1983 році

Евакуація Прип'яті 

Зворотній відлік останнього дня в історії Прип'яті стався 26 квітня 1986 року о 1:23 ночі, коли вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Дізнавшись про аварію, республіканська влада УРСР підготувала понад 1110 автобусів для евакуації мешканців міста, але остаточне рішення відклали до прибуття урядової комісії з Москви на чолі з Борисом Щербиною.

На вечірній нараді 26 квітня науковий консультант Щербини Валерій Легасов благав Щербину ухвалити рішення про евакуацію людей, адже він не знав, як реактор поведе себе у будь-який момент. Близько десятої-одинадцятої вечора 26 квітня Щербина ухвалив рішення про обов'язкову евакуацію, а згодом отримав дозвіл від Голови Ради Міністрів СРСР Миколи Рижкова почати евакуацію 27 квітня.

До першої години ночі місцева влада Прип'яті отримала терміновий наказ про евакуацію, яку мали розпочати рано-вранці. Тим часом, рівні радіації в місті погіршувались: якщо 26 квітня показники забруднення коливались від 14 до 140 мілірентгенів за годину, то 27 квітня вони зросли до 180-300 мілірентгенів. І хоча першочерговий план полягав у тому, щоб розпочати евакуацію вранці 27 квітня, рішення ухвалили занадто пізно, не дотримавшись визначених термінів. Евакуацію вирішили розгорнути незабаром після опівдня.

Для деяких мешканців міста евакуація стала несподіванкою, а для деяких — полегшенням, адже незваажаючи на блокування міжміських ліній телефонного зв'язку та заборону на розголошення будь-якої інформації праціникам ЧАЕС, неформальні, сімейні канали та "сарафанне радіо" ніхто не скасовував. Чутки про аварію на ЧАЕС почали ширитись містом вже через кілька годин після аварії.

Колона автобусів для евакуації Прип'яті

Вдень 27 квітня величезна колона зі 1125 автобусів вирушила до міста, евакуація почалась. 

Міська радіостанція Прип'яті транслювала оголошення невдовзі після 13:00. Звернення російською мовою з відчутним українським акцентом зачитувала спокійна жінка: "Увага! Увага! Увага! Увага! Шановні товариші! Міська рада народних депутатів повідомляє, що у зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, в місті Прип'яті складається несприятлива радіаційна обстановка. Партійними та радянськими органами, військовими частинами здійснюються необхідні заходи. Однак, з метою забезпечення повної безпеки людей і, в першу чергу, дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста в найближчі населені пункти Київської області. Для цього до кожного житлового будинку сьогодні, 27 квітня, починаючи з 14:00 годин будуть подані автобуси в супроводі працівників міліції та представників міськвиконкому. Рекомендується з собою взяти документи, вкрай необхідні речі, а також, на перший випадок, продукти харчування. Керівниками підприємств та установ визначено коло працівників, які залишаються на місці для забезпечення нормального функціонування підприємств міста. Всі житлові будинки на період евакуації будуть охоронятися працівниками міліції. Товариші, тимчасово залишаючи своє житло, не забудьте, будь ласка, зачинити вікна, вимкнути електричні та газові прилади, перекрити водопровідні крани. Просимо дотримуватися спокою, організованості і порядоку при проведенні тимчасової евакуації".

Запис радіооголошення про евакуацію Прип'яті 

Того дня 1986 року життя Прип'яті зупинилось назавжди. Тисячі людей, які сіли в 1125 автобусів пообіді того дня, більше ніколи не повернуться додому. Це були останні моменти ще людного міста. Після проведення евакуації Борис Щербина зателефонує начальству до Москви та зазначить: "Людей у місті не залишилось, лише собаки бігають навколо". Людям заборонили брати з собою домашніх тварин, які були несуттєвими. Кілька днів потому для вбивства усіх собак у зоні ураження створять спеціальні загони міліції.

Території навколо Чорнобильської АЕС отримали колосальне забруднення через катастрофу. Трансуранове забруднення на території зони відчудження має період напіврозпаду понад 24 тисячі років, а це означає, що Прип'ять назавжди залишиться мертвим містом та, тепер, туристичним об'єктом, куди регулярно прибувають екскурсії з усього світу.