Степ, діброви, Дніпро і піщані дюни: Куди поїхати на велосипеді з київської Оболоні

Найвідоміша прогулянкова зона найпівнічнішого району київського правобережжя – парк Наталка. Це одна з найновіших і найсучасніших зон відпочинку столиці, якою дуже пишається і на якій усіляко піариться місцева влада, хоча старт перетворенню захаращеного пустиря на модну локацію кілька років тому дали аж ніяк не чиновники, а ініціативні місцеві мешканці. Проте для велопрогулянок ця доглянута територія, як і Оболонська набережна поряд – не найкраще місце. Тут надто людно і є чималий ризик зіткнення з людиною або з собакою, наїзди на яких, на жаль, вже траплялись. Тому краще поїхати туди, де доріжки грунтові, але людей менше, простору більше, а краєвиди захопливіші.

Парк та острів Муромець

Колишній і нині декомунізований Парк Дружби народів – відома і популярна велолокація, тож на вихідних конкуренція двоколісних тут буде більш ніж помітна. Попри свою нинішню назву, парк Муромець розташований на все ще Трухановому острові, а от однойменний острів розташований північніше – за річкою, а точніше протокою Бобрівнею.

Територія тут величезна, ландшафт різноманітний, тож місце знайдеться і любителям польових трав, і затятим рибалкам, і бігунам, і поціновувачам тихого напівдикого відпочинку на берегах озерець-стариць, і прихильникам традиційної пляжної засмаги. З останнім взагалі вибір – найкращий у Києві. Західна частина островів – берег могутнього Дніпра, північна – чистої Десни, східний – тихої й теплої Десенки-Чортория. Березові, дубові й соснові гайочки, невеличкі дюни, місточки через Бобрівню й запашні степові трави додаються.

Покриття теж на будь-який смак: тут і асфальт, і легка ґрунтовка, і серйозні піски. На півночі Муромець греблею з'єднаний з лівим берегом, тож повертатись додому втомлені райдери можуть через цивілізовану Троєщину.

Плюси: величезна територія, різноманітність покриття та рельєфу, паркова частина має велосипедну розмітку.

Мінуси: багато людей на вихідних, в разі втоми чи поламки – далеко повертатись, чимало піщаних ділянок.

Як доїхати: єдиний шлях до Муромця – Північним мостом, його пішохідною частиною. Також є з'єднання греблею через Чорторий з лівим берегом та Троєщиною.

Пуща-Водиця

Ще одна досить відома й популярна локація. Пуща-Водиця – колись курортне селище, яке нині активно забудовується сучасними коробками. На жаль, головних принад старої Пущі, лісу та старовинних мальовничих дач, з кожним роком стає все менше – вони нещадно нищаться заради нового дорогого житла. Лишається озеро Горащиха (а точніше – чималий став) із зоною відпочинку та човновою станцією, обладнаний пляж там же та невеликий парк з мальовничим містком.

Ближче до міста є ще один став та зона відпочинку – Мінська – проте туди приїжджають здебільшого на машинах смажити шашлики. Крім того, не слід скидати з вагів ще один приємний бонус Пущі – дорогу до неї через справжній ліс.

Плюси: обладнані й мальовничі місця, рівномірний рельєф, цивілізований відпочинок, в разі втоми можна уїхати трамваєм.

Мінуси: велика залюдненість у вихідні та свята.

Червоним позначений шлях асфальтовими дорогами, синім – грунтовкою вздовж трамвайної колії

Як доїхати: перший шлях – для любителів асфальту: Великою кільцевою дорогою, тротуаром або узбіччям проїзної частини (попередження: швидкість автомобільного трафіку тут висока) від вулиці Сім'ї Кульженків, далі тою ж Кільцевою через ліс, і потім, від перехрестя, вулицею Мінською до самого селища.

Другий шлях – через ліс: ґрунтова стежка в'ється вздовж трамвайної колії, до неї від площі Тараса Шевченка йде технічний проїзд, також вздовж колії.

Міністерка

Озеро Міністерське, воно ж Редькіне – колишній кар'єр, з якого брали пісок для будівництва Оболоні. Свою "блатну" назву водойма отримала завдяки розташованому поряд у лісі комплексу відпочинку "Пуща-Водиця", що належить Державному управлінню справами, офіційну – за назвою розташованого поряд хутору, нині – цілком фешенебельного коттеджного селища.

Влітку на Міністерці особливо людно – зона відпочинку має "дику" та "цивілізовану" частину з платними мангалами та альтанками і дуже популярна у мешканців Оболоні, Міністерського масиву та навколишніх колись дачних, а тепер коттеджних масивів. Після 6 вечора відпочивальники починають розходитись, і їм на заміну приходять спортсмени – бігуни, велосипедисти, апологети скандинавської ходьби. Тож більш-менш просторо тут стає хіба-що в сутінки або в "несезон".

Зазначимо, що вода на Міністерці чиста й тепла, але останнє – досить оманливе враження. Адже глибина кар'єру чимала, течія, а разом з нею і перемішування, відсутні, і під верхньою теплою плівкою ховається цілком холодне провалля, що варто враховувати.

Рельєф на Міністерці різноманітний і часом досить складний, зі спусками і підйомами, несподіваними поворотами і піщаними ямами.

Плюси: близькість, цікавий рельєф, чудово підходить для короткої поїздки.

Мінуси: велика кількість людей, треба бути однаково пильним як вдень, так і ввечері, будь-якої миті очікуючи несподіваної появи дітей, собак чи будь-кого іншого.

Червоним позначено найкоротший, але зникаючий шлях. Синім позначено довгий шлях асфальтовими дорогами

Як доїхати: найзручніша дорога з Оболоні все ще існує, але буквально доживає останні дні. Вона пролягає проїздами вздовж вулиці Богатирської, далі – двісті метрів вулицею Сім'ї Шовкоплясів ліворуч (поворот перед заправкою "WOG"), потім – грунтовим проїздом через зелені ворота за "Докер-пабом", через будмайданчик розв'язки з Богатирською і, нарешті – стежкою через луки та через залізничну колію на Вишгород перед самою Міністеркою. Зараз цей шлях на очах знищується "великим будівництвом" Кільцевої дороги. Ніяких переходів для людей, зрозуміло, проектом в даному місці не передбачено. Тож лишається дальній – асфальтовий – переїзд: Богатирською вулицею повз затоку Верблюд до Міської дитячої лікарні №1, і далі – або підземним переходом на бік озера, або ж, не злізаючи з ровера, майже кілометровою петлею автопроїзда під трасою Р-69.

Також є проїзд з боку ЖК "Міністерський" (через територію знесених теплиць радгоспу "Пуща-Водиця"), від перехрестя Великої кільцевої з вулицею Сім'ї Кульженків та перехрестя Великої кільцевої з Мінським проспектом.

Київське море

Змотатись на Київське море, тобто у Вишгород – варіант, за відстанню дещо схожий з Пущею-Водицею, а от за враженнями – геть інакший. Поїхати туди можна одразу після Міністерки, якщо є час і натхнення. З викликів – далеко не на всіх ділянках приємна дорога, а шлях від набережної до виїзду з Вишгорода майже обов'язково супроводжується вітром. Якщо попутнім – то летиш, наче птаха. Якщо зустрічним – то тягнешся, мов виснажений равлик.

Залишки бобслейной траси у Вишгороді

З бонусів – гребля Київської ГЕС, набережна Київського водосховища, а для поціновувачів закинутих об'єктів – залишки бобслейної траси, на якій колись тренували збірну СРСР. З кожним роком від неї лишається все менше, тож краще встигнути зараз, ніж не встигнути взагалі.

Плюси: цивілізована набережна, переважно тверде покриття, краєвиди, можливість відпочити.

Мінуси: не дуже зручний доїзд, велика кількість людей.

Червоним позначено шлях від дачних кооперативів до в'їзду у Вишгород

Як доїхати: трасу Р-69 розглядати не будемо, вона – для справжніх любителів асфальту, а от у новачків може викликати страх. Ще й має затяжний підйом. Тож зупинимось на "партизанських стежках". Умовно дорогу можна розділити на три частини. Перша – найкомфортніша: вулицею Богатирською повз затоку Верблюд до Дитячої лікарні №1. Далі – проїздом повз закинутий пост ДАІ та заправку до в'їзду в дачні кооперативи. І тут починається друга частина: треба звернути на стежку, що в'ється ліворуч від дач повз залізничну колію. Це – найнеприємніша ділянка шляху, де новачки можуть вести велосипед, а не їхати. Але невдовзі стежка скотиться із залізничного насипу на проїзд із старим розбитим асфальтом. Саме його і варто триматись, не звертаючи на ґрунтовки, хоча він і зробить чималу петлю праворуч, до бетонного паркану водозабору ДВС, а потім заверне під прямим кутом назад до залізниці. На перетині з нею вже видно в'їзд до Вишгорода – до нього можна дістатись обережно повз колію, або ж проїхати до траси і їхати асфальтом, але у потоці машин. Ну, а на в'їзді стартує третя частина – треба просто їхати разом з усіма вулицею Набережною, і вона обов'язково доведе до моря. Єдине що перед правим поворотом до ГЕС (до нього вулиця йде виключно прямо) треба на світлофорі перейти на протилежний бік вулиці, адже більше таких шансів не буде.

Оболонські луки на затоці Верблюд

Верблюд, як і інші оболонські затоки і озера, утворилась внаслідок видобутку піску для будівництва району, тобто, по суті, є затопленим кар'єром із серйозними глибинами. Назву отримала завдяки двом горбам-затокам у своїй північній частині, ще й вихід до Дніпра, де облаштований гребний канал, нагадує верблюжу шию. Оболонський берег затоки – чудовий варіант для коротких і розслаблених покотушок з деякими елементами бездоріжжя.

Влітку це досить пристойна ґрунтовка (а навесні місцями якраз непристойна) з деякими спусками-підйомами, іноді – з піском, але переважно не складна. Нею можна прокотитися повз весь берег, але у східній частині, ближче до виходу до Дніпра, починається піщані дюни, тож туди краще не їхати, аби не псувати собі нерви.

Плюси: близькість. Є пляжі.

Мінуси: велика кількість відпочивальників та машин. Місцями помийки.

Як доїхати: найзручніше на Оболонські луки проїжджати від кінця Оболонського проспекту, через прохід між гаражними кооперативами. Також можливий проїзд від кінця вулиці Прирічної.

Піски на Собачому Гирлі

Це може бути продовженням поїздки Оболонськими луками, але вже для "прокачаних" роверистів, готових буквально місити пісок. Власне, через останній на косу Собаче гирло, що відділяє однойменну затоку від Дніпра, краще приїжджати після дощу, коли пил прибитий і не такий сипучий. Втім, за певних вмінь та вписуванні в правильні повороти всю косу можна проїхати по периметру, на злізаючи з сідла. Ну, або майже не злізаючи. Зазначимо, що за піщаною частиною буде більш пристойна, із затінком і майже твердою грунтовою дорогою – яка, втім, на південному кінці все одно закінчиться пляжем і глибоким піском. Крім того, слід враховувати, що ці місця дуже шановані автомобілістами, тож людей тут чимало у будь-якій частині. На початку тижня і ввечері в неділю людей стає менше. А от сміття, на жаль, тільки більше.

Вид з Собачого гирла на вулицю Прирічну

Перевагою лишаються пляжі – як на Дніпрі, так і на затоці. Зокрема для поціновувачів підказуємо, що саме тут розташований нудистський пляж на Собачому гирлі. Знайти його можна за яхт-клубом, орієнтир – така собі автостоянка на межі піску і "зеленки".

Плюси: пляжі як на Дніпрі, так і на Собачому гирлі.

Мінуси: глибокий пісок. На вихідних дуже людно. Місцями помийки.

Як доїхати: асфальтованою дорогою, що веде від кінця Прирічної, повз популярний пляж "Африка" до яхт-клубу. На повороті до останнього, але не доїжджаючи до нього (асфальтовий проїзд уходить праворуч), в лівий бік уходить наїжджена ґрунтовка, придатна для проїзду до берега Дніпра, її видно з асфальту. Всі інші ведуть в пісок. Альтернатива – їхати ґрунтом за яхт-клубом і далі, тримаючи курс, більш-менш паралельний Собачому гирлу.

Дубовий гай та Калиновий ріг

Це – бонус для найвитриваліших, хто дочитав до кінця.

Дубовий гай та Калиновий ріг – місцевості на протилежному від Оболоні березі затоки Верблюд, за "Італійським містечком" та колишньою кінною базою, нині зруйнованою. Діставатися до них не дуже зручно, в'їзд машинами можливий хіба через згадане вище коттеджне селище, тож і гуляють там знавці з бувалих або з місцевих. І це робить ці локації найкращими з усього списку. Саме тут можна зустрітись з дикою природою. В буквальному розумінні: за певної вдачі тут можна побачити видр, бобрів, лисиць, перепілок та тетеревів. Та й краєвиди тут чудові, особливо вранці та ввечері.

Розділені ці місцевості старою частиною озера Лукового (зауважимо, з російською цибулею озеро не має нічого спільного. Назва пішла від українських заливних и луків, чим і була Оболонь до забудови), та його протокою до затоки Верблюд. Дубовий гай – дійсно чимала діброва із посіченими блискавками могутніми деревами, мовчазними і чорними навесні, коли трави і підлісок вже пишно зеленіють, а літописні велетні і не думають випускати листя.

Урочище Калиновий ріг – півострів, з одного боку якого – тихі заводі Верблюда, з іншого – обривчасті пляжики вздовж Дніпра з неймовірним видом на острови і Вишгород, а в глибині рогу – степ з запашними травами та розкиданими одинокими деревами та гаями, в яких можна знайти то озерце, а то і язичницьке капище.

Плюси: віддаленість і невелика кількість людей

Мінуси: люди там все ж таки є, з усіма наслідками. Ближче до Дніпра глибокі, дуже глибокі піски.

Як доїхати: перед "Італійським містечком" треба звернути на пляж на березі Верблюда, проїхати зону відпочинку(найлегше їхати, тримаючись кромки води), наприкінці зруйнованої кінної бази різко піднятись стежкою вгору і далі триматись находжених доріжок, що петляють в обхід заток та ярів. З Калинового рогу можливий вихід через брід (глибина до/трохи вище колін) на територію дачного кооперативу "Чорнобилець", далі – вздовж берега прямо до КПП і після шлагбаума ліворуч.

Корисні поради: Як їздити піском

Як би не хотілося бути всюдиходами, але велосипеди дуже не люблять пісок. Він забивається в систему трансмісії велосипеда, яка після кожного піщаного заїзду, якщо бути турботливим власником двоколісного, вимагає чистки і змазки. В противному випадку пісок прискорює зношення механізмів велосипеду аж до неминучої заміни. Але це – питання технічні. Якщо ж говорити про питання практичні, то проходити піщані ділянки шляху, навіть доволі глибокі, допоможе дотримування декількох досить простих правил. Особливо якщо райдер – легкий.

Правило перше: перемикаємось на понижені передачі. Це зекономить сили вершнику та ресурс велосипеду. Для більшості людей цілком робочими будуть передачі 2-3 – 2-4, іншим може знадобитись перейти на 1-3 – 1-4, у виключних ситуаціях – нижче.

Правило друге: переносимо вагу на заднє "толчкове" колесо, як би не хотілося протилежного – як би не хотілося "підналягти" на педалі і кермо. Для цього треба сісти якомога глибше на сідло, а ще краще – підзвіситися за нього. Переднє колесо має бути максимально розвантаженим. Це дозволить йому не занурюватися в пісок, зупиняючи хід.

Правило третє: тримаємо кермо міцно і в потрібному напрямку. Переднє колесо завжди завертається в бік ще глибшого занурювання. Тому надзвичайно важливо не давати керму завернути, куди воно саме хоче, а чітко спрямовувати в потрібному напрямку – нагадаємо, при цьому не навантажуючи переднє колесо. Це дасть можливість на одному задньому вивернути на менш запісочену ділянку або переїхати глибоку сипучку на ногах і волі до перемоги.

І ще одна порада: за можливості тримаємось рослинності. Її кореневі системи зв'язують ґрунт, надаючи йому пружності, тож навіть межа з трав'яним покровом може виявитись проїзною порівняно з "дорогою". Врешті, велосипед – загалом досить прохідний вид транспорту і, на відміну від піску, цілком пройде степом, а то і дрібним степовим підліском. Тож якщо є куди з'їхати, аби обійти піщану ділянку, то краще так і зробити.