У Києві відкрили меморіальну дошку Стусу і Світличному

Про це повідомляє Depo.Київ з посиланням на пресслужбу КМДА.

Дошку встановили на фасаді Національної академії наук України на вулиці Грушевського, 4. Участь у церемонії урочистого відкриття брали представники влади, науковці, а також громадські діячі.

Довідка: Василь Стус (1938 – 1985) –  український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України, лауреат (посмертно) Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, Герой України (посмертно). Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. 

За участь в акції протесту проти арештів української інтелігенції 4 вересня 1965 року Стуса відрахували з аспірантури. За ним постійно стежили агенти КДБ.

12 січня 1972 року — перший арешт. Впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді він написав збірку "Час творчості". 

На початку вересня 1972 київський обласний суд за звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді" засудив Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у Мордовії та Магаданській області. Весь термін ув'язнення перебував у мордовських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. 

По закінченню строку, Стуса у 1977 році вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства.

Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до гельсінської групи захисту прав людини і працював робітником на заводі.

У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок зачитали без нього.

Стусові, що з листопада 1980 рокуперебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (Пермський край, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981 року. 

Табірні наглядачі знищили збірку Стуса "Птах душі" з приблизно 300 віршами.

На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року, за передачу на волю зошита з віршами, на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер уночі проти 4 вересня 1985 року.

Поховання відбулось без присутності рідних а, права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Лише у 1989 році разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, поета перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі.

У 1990 році Стуса посмертно ерабілітували. 

Іван Світличний (1929 – 1992) – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, лауреат (посмертно) Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Уперше був заарештований 1 вересня 1965 року.  Опанаса Заливаху, Михайла Косіва,  братів Михайла тв Богдана Горинів. Усіх їх звинувачено за ст. 62, ч.1, КК УРСР: антирадянська агітація і пропаганда. 30 квітня 1966 р. Івана Світличного через брак відпустили.

12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею27-29 січня 1973 р. відбувся закритий судовий процес, де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання за антирадянську агітацію і пропаганду, виготовлення та поширення самвидаву. На суд ні дружину, ні матір Івана Світличного не допустили.

Відбував покарання у таборах Пермської області, а місцем заслання для Івана Світличного було призначено селище Усть-Кан Горно-Алтайської області.

 Василь Стус писав про Світличного: "Все краще в мені — це Іван. Усе кращого у багатьох інших — від Івана". 

Працював нічним сторожем ПМК, палітурником у бібліотеці. Від червня 1979 р. і до кінця заслання разом із Світличним була його дружина Леоніда. 1980 р. з огляду на погіршення стану здоров'я їм дозволили перебратися в селище Майма (околиця Горно-Алтайська). 20 серпня 1981 у Світличного стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення, підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч. Вижив тільки завдяки самовідданому доглядові дружини. Комісувати за станом здоров'я відмовилися. Термін відбув повністю.

Звільнений тяжко хворим 23 січня 1983 року, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність він уже не зміг.

Зазначимо, що Іван Світличний і Василь Стус поховані на Байковому кладовищі. Їхні могили розташовані неподалік. Поховали Івана Світличного у вишиванці, подарованій Василем Стусом.