Живопис та артефакти понад Дніпром: Що приховує під собою Набережно-Рибальська дорога

Журналісти Depo.Київ вже гуляли дніпровською набережною від Поштової площі до Моста Патона. Цього разу дійшла черга пройтися ділянкою, що тягнеться від Північного до Гаванського мостів. Проте характер теперішньої "інспекції" був дещо інакший: якщо навесні ми робили акцент на стані набережної, то нині мета була виключно пізнавально-розважальною – ми пішли досліджувати настінний живопис.

Якщо вірити "Вікіпедії", Набережно-Рибальська дорога, що йде берегом Рибальського півострова від Подолу до проспекту Бандери та заїздів на Північний міст, була спроектована в 1990-х, а побудована всередині 2000-х. Це виключно транспортна артерія: з одного боку її – Дніпро, з іншого – колись промзона, а тепер суцільне будівництво нових і недешевих завдяки близькості річки житлових комплексів. Гуляти там особливо нема де, та й комфортним перебування поряд з запруженою і гучною трасою не назвеш. Втім, це нагорі, поряд з автомобільним потіком. Зовсім інша справа, якщо споститись на нижню пішохідну терасу. Тут відносно тихо, в чомусь навіть затишно, око тішать дніпровські краєвиди з рибалками та качками. Єдине що місцями досить брудно.

Починається прогулянка від затоки Дніпра – залишку протоки Вовкувата, в яку впадає річка Почайна. Тут базується 28 пожежна частина, головною цікавинкою якої, звісно ж, є пожежний катер "Відважний". Поряд пришвартовні кілька інших суден –затока використовується як навелика гавань. А ще тут можна побачити опори старого автомобільного мосту – колишньої траси вулиці Електриків до побудови Набережно-Рибальської дороги. При цьому знайти міст і вулицю на звичайних старих мапах годі й намагатися: СРСР беріг свої секрети, навіть якщо вони і секретами особливо не були, тому величезна промзона Рибальського півострова на картах 1950-1970-х присутня хіба у вигляді трамвайного кільця на схемі маршрутів міського транспорту. Ні вулиць, ні кварталів.

На виході з затоки пришвартований дебаркадер із відомим і колись гучним кабаре-рестораном "Мандарин". Ще кілька років тому життя тут вирувало, під'їзди ввечері були заставлені автівками. Нині тут тиша і пустка, заклад здається закинутим.

Настіний живопис починається одразу, і його чимало – кілька десятків картин на 2 км маршруту. Розписи тут різноманітні і досить непогано виконані.

В більшості випадків це не безглузда мазня чи каракулі невідомих малолітніх дарувань, що нашкребли грошей на балончик з фарбою і тепер обписують своїми "автографами" всі стіни (що, звісно ж, теж присутнє і лише псує краєвид, адже по суті є візуальним сміттям), а повноцінні картини. Чи, скоріше, ілюстрації до написів.

Прочитати ці написи рересічному перехожому навряд чи вдасться. По суті, це такий собі закодований і візуально оформлений текст, читати який вміють хіба автори та інші учасники графіті-спільноти, а от для інших це незрозумілий візерунок, в якому вгадуються лише якісь символи. Композиції ці досить великі за площею, тому ми зосередилися на документуванні саме малюнків.

Настінний живопис під Набережно-Рибальською різноманітний і відрізняється від картин під Набережним шосе між Поштовою площею та Мостом Патона. Тут майже нема футбольних розписів, а те, що є, не викликало особливого інтересу. З політичних малюнків знайшовся лише один.

Деяких авторів, в асортименті присутніх на ділянці від Поштової до Патона, на стінах від Північного мосту до Гавані нема. Натомість є інші, часто не менш цікаві.

Деякі об'єкти впізнаєш одразу. Як, наприклад, таких собі сумних довгоносих чучундриків, якими розмальовані всі оболонські двори, та й не тільки оболонські і не тільки двори. Вони всюди. Над Дніпром він виконаний "по-багатому" і за технікою, і за змістом.

Автор-фанат "пістолетної" теми також з кожним роком розширює ареал своєї присутності.

Зненацька. Ще й зеленою фарбою. Як сказав би один кремлівський пропагандист: "Соупадєніє? Нє думаю!"

Картини – картинами, але й крім них на набережній можна знайти цікаві артефакти. Наприклад, відмітку на опорі Петрівського залізничного мосту, до якої дійшла вода під час весняної повені 1970 року. Дніпро тоді піднявся на 8 метрів.

Ще один артефакт, пов'заний із цим переходом через Дніпро – "зайва" опора. Після заміни ферм мосту на довгі вона стала непотрібною, адже не несе навантаження, але демонтовувати її не стали.

Незрозумілі бетонні споруди на ділянці від Петрівського залізничного до Покровсько-Воскресенського переходів – залишки конструкцій для бункерування (поповнення запасів палива, води, продуктів тощо) барж, що підвозили зерно до "Київхліба" у Гавані.

Зазначимо, що в осінню-зимовий період для таких прогулянок слід враховувати, що день короткий, темніє швидко. Тож вибиратися на набережну краще вдень, ніж під вечір.