Парк мерського каміння: Як Володимирську гірку "навчили" дякувати Кличку

В 2018-му була реконструйована верхня частина парку, цієї осені була доведена до ладу і нижня. Не обійшлося без сюрпризів: навесні місто несподівано для себе отримало "скляний бонус" від мера Віталія Кличка – міст від Арки "дружби народів" до пам'ятника Володимиру.

Depo.Київ пройшовся усіма оновленими об'єктами, "захопивши" ще й Алею Художників, що йде низом від Фунікулеру до Андріївського узвозу, та ще один "іменний" подарунок від очільника міста – сходи від Алеї художників до Андріївської церкви.

Одразу зауважимо, що нинішній "непрезентабельний" і похмурий час для "інспекції" ми вибрали навмисно. По-перше, туристична навала схлинула, тож нарешті можна все спокійно роздивитися і відзняти. По-друге, на момент відкриття щось обов'язково недороблене, а тепер все має бути доведене до розуму. По-третє, реконструйовані об'єкти вже побули в користуванні, тож можна побачити, як вони "тримають удар" і зробити певні висновки про якість виконаних робіт.

Верхній парк

Верхня частина Володимирської гірки розташована за Михайлівським Золотоверхим собором і має два входи. Один – від станції Фунікулеру. Другий – від вулиці Трьохсвятительської за Українським домом. На кожному вході гостя зустрічає камінь, який повідомить, що до створення навколишньої краси долучилася київська міська адміністрація. Загалом на маршруті таких каменів було побачено п'ять, і верхні – найскромніші.

Вхід з боку Верхньої станції Фунікулеру

Вхід з боку Трьохсвятительської

Ця частина парку була оновлена навесні минулого року, тож її "топтали" найбільше. Попри це, враження вона справляє цілком позитивне: газони доглянуті, бордюри цілі, плитка укладена щільно й рівно, асфальт охайний, "косяки" в очі не кидаються, хіба що на вході з Трьохсвятительської вже "наслідила" будівельна техніка.

Привертають увагу новенькі термінали виклику поліції від Kyiv Smart City – виявляється, ця компанія забезпечує місто не лише синіми картками е-квитка. Таких "червоних кнопок" в парку декілька.

На відміну від подільських підземних смітників, приймачі на Володимирській гірці майже чисті. І справні.

Громадський туалет на Володимирській гірці, напевне, найдорожчий з публічних вбиралень Києва. Таких цін – 10 гривень – нема ніде. Чим він такий унікальний, що його вартість вдвічі вища за ватерклозети на Пейзажній алеї чи Андріївському узвозі, лишилося загадкою.

Про втрати. Орел біля скульптури Данте Аліг'єрі вже позбувся голови. Ця скульптурна композиція з'явилася на пагорбі за Українським домом 4 роки тому до 750-річчя автора "Божественої комедії". Зроблена вона, як і відомий "Давид" Мікеладжело, з недешевого каррарського білого мармуру. Навряд чи вандали про це знали. Втім, так же навряд чи це б їх зупинило.

Верхня бесідка все так же стоїть на оглядовому майданчику, але тішить око вона здалеку. А от при огляді зблизька виникають певні сумніви, що це та сама історична альтанка з шатром на 14 чавунних опорах, яка з'явилася тут ще в ХІХ столітті. Адже на вигляд це нова зварна конструкція, стилізована під старовину і прикрашена досить дебелими декоративними елементами, ніяк не схожими на понад сторічні.

Забігаючи наперед, зазначимо, що те ж саме питання виникло і щодо легендарних Кокорівських альтанок: вони нічим не відрізняються від новеньких поробок, а іноді навіть поступаються їм.

Нижній парк

Нижня частина Володимирської гірки була реконструйована цього року. І хоча доступна вона стала ще наприкінці весни, на День міста, роботи тривали все літо.

При спуску з боку Трьохсвятительської відвідувача зустрічає вже згаданий "мерський" камінь. Але за рік щось змінилося в головах міських очільників, і сухе "Київська міська адміністрація" змінилося на хвалькувате "Оновлений за ініціативи мера Віталія Кличка".

Один зі спусків в'ється від верхньої станції Фунікулеру. До реконструкції тут була опливла, аварійна і досить набезпечна взимку вузька доріжка. Нині вона стала дещо ширшою і помітно зручнішою. Безпосередньо на нижні тераси можна спуститися гарними і широкими кам'яними або ж вузькими, але "модерновими" дерев'яними сходами. З останніми треба бути обережними – у вологу погоду, особливо за наявності опалого листя, вони стають досить слизькими.

Як не дивно, але в нижньому парку плитка укладена гірше, ніж у верхньому – шви між камінчиками різнокаліберні, саме полотно не рівне. Коли починаєш придивлятися, то помічаєш чимало дрібних "косяків", які помітно псують загальне враження. Іноді складається враження, що робітників набрали просто на вокзалі, ще й не заплатили. Бо ж має бути пояснення, чому вони так зненавиділи свою роботу.

Пам'ятник Володимиру, пофарбований в сірий колір, вже просить оновлення: покриття вже лущиться і облазить.

Натомість тішать схили – вони нарешті розчищені. Окремо радує відновлення геть зруйнованих сходів до Поштової площі.

Головна прикраса нижнього парку – альтанки. Їх там три: стара Кокорівська неподалік Фунікулеру і дві нові ближче до пам'ятника Володимиру. До нових питань практично нема – вони дійсно мальовничі, витримані стилістично і досить майстерно виконані. Єдине дивує, навіщо навколо майданчику треба було ставити гранітні перила замість стандартних і затишних дерев'яних, і з оглядовими панорамами не пощастило. Розробники проекту, вочевидь, не в курсі, що краєвиди з Гірки нині перекриті помпезними новобудами на Поштовій, тож замість Подолу і Дніпра доводиться милуватися, наприклад, вертолітним майданчиком будинку, побудованого на місці скандально знищеного флігеля Казанського.

А от щодо старої бесідки виникають серйозні запитання. Бо, на перший погляд, стан її прекрасний. Але якщо придивитися, то стає зрозуміло, що старовинної ажурної бесідки, зробленої в 1898 році і відреставрованої в 2012-му, вочевидь, більше не існує, а натомість встановлений сучасний "новороб", старанно "злизаний" зі 120-річного оригіналу. Причому гірший, грубіший за виконанням, ніж нові альтанки.

Ознак старовинності Кокорівської альтанки на Володимирській гірці не знайдено

Міст Кличка

Велосипедно-пішохідний перехід між так і недерусуфікованою Аркою "дружби народів" і Володимирською гіркою – гордість Віталія Кличка і зроблений якраз за його ініціативи і лобіювання, не шкодуючи міських коштів. В початковому проекті реконструкції про міст не було ані згадки, і те, що селфіміст "вшивали по-живому", видно неозброєним оком. Оригінальна укладка алей на підходах просто обривається, починається нашвидкоруч зроблений імплантат.

Так же само обривається на "півплитці" і велодоріжка: в парку вона не планувалася. І це, напевне, все, що треба знати про підходи мерії до створення велоінфраструктури в "європейській столиці".

Сам міст мало змінився з дня свого помпезного відкриття. На момент прогулянки він, на щастя, був цілим, хіба що трохи "більш втомленим" зовнішньо. Якість виконання робіт на ньому ще менш охайна, ніж на нижніх терасах, за півроку "сліди будівельної діяльності" стали лише помітніші.

Головна родзинка цього мосту – скляні панелі. Втім, помилуватися висотою під ногами не вийшло: якщо раніше на скляні ділянки не пускали, бо ніяк не могли привести їх до ладу, то цього разу вони були просто брудні. Зате після тривалих спроб і помилок скло нарешті гідроізолювали. Щоправда, і тут не без косяків: на деяких панелях "перемогти" ущільнювач будівельникам так і не вдалося.

На цьому тлі виникає підозра, що коли Кличко "вигулював" мостом соліста Scorpions Клауса Майне, головне було, аби гість не дивився під ноги. Бо вся якість без прикрас – там, внизу.

Алея художників

Після реконструкції ця доріжка, що веде від естакади Фунікулеру до Андріївського узвозу і номінально до "Володимирської гірки" не належить, стала одним з найпопулярнишіх променадів столиці. Слід визнати, що різниця між колишнім безликим проїздом, де виставляли свої роботи художники, та нинішньою алеєю із обладнаними для торгівлі і перепочинку місцями, разюча. Затишку додає дерев'яний настил та нові оглядові майданчики. Прогулятися тут дійсно приємно як вдень, так і ввечері.

Загалом алея справляє приємне враження. Але і тут, зрозуміло, не обійшлося без, скажем так, дивних рішень, які, втім не кидаються в очі. Скажімо, якщо визирнути за перила, то видно, що "влучити" з опорами під дерев'яною частиною алеї будівельника вдалося далеко не всюди.

Ще гірше ситуація бетонними "плямбами" під ними, набитими абияк. Зроблені вони дуже неохайно і добряче псують своїм виглядом загальне враження.

Так же неохайно встановлене електрообладнаня. Навіть замовити короби в тон чи якось їх замаскувати виконавці робіт не спромоглися.

До скотчевих технологій на Алеї художників не дійшли. А от ізолентові зустріти можна.

Світлодіоди на Алеї художників світять назовні

Окремий біль – підсвітка. Світлодіодний профіль закріплений під перилами так, що спрямований назовні, через що в разі прямої видимості – наприклад, якщо присісти на лавочку – нещадно б'є по очах. Примітно, що на сходах Пейзажної алеї, підсвічених таким же профілем під перилами, цієї проблеми нема. А все тому, що профіль там наклеєний інакше і світить всередину.

Світлодіодна стрічка на сходах до урочища Гончарі-Кожум'яки світить всередину

І, нарешті, ще одна Кокорівська альтанка – перша і саме на тому місці, де і хотів побачити бесідка петербурзький купець Василій Кокорєв, що дав гроші на будівництво. На відміну від "сестрички" біля Фунікулеру, цей павільйон більш витончений за виконанням. Але також вже не клепаний, а зварений і має цілком сучасний вигляд. Тож, не виключено, також є копією, а не оригіналом 1898 року.

Кокорівська альтанка на Андріївському найбільше схожа на нові альтанки на Володимирській гірці

Сходи до Андріївської церкви

Напевне, жоден мер не побудував у столиці стільки сходів, як Кличко. Новий подарунок від мера відкрили у вересні. Не забувши повідомити, кому ж місто має дякувати. Два рази.

Верхній камінь подяки

Нижній камінь подяки

Ці сходи і близько не дотягнули до якості сходів на Пейзажці, порівняння з якими в даному випадку неминуче. Одразу слід зауважити, що робили їх, вочевидь, своїми силами, і це відбилося на всьому: і на декоративності, і на якості виконання. Якщо коротко – вони мінімалістичні і дебелі.

Перше, на що звертається увага, – це відсутність додаткових перил, хоча "штирьки" для них наварені.

Ліворуч – сходи біля Андріївської церкви, праворуч – сходи до урочища Гончарі-Кожум'яки

Друге – якість дерев'яного покриття. Трьох місяців вистачило, аби вони помітно втратили парадний вигляд і помітно посірішали.

Навіть неозброєним оком видно, що півторарічні сходи на Пейзажці "веселіші" за нові на Андріївському

І, нарешті, виконання зварювальних і монтажних робіт. Вони не витримують жодної критики. Виникає підозра, що новий спуск робили роботяги, яких не взяли на реконструкцію Нижнього парку. Тішить, що хоч електродів вони не жаліли: одразу видно, що перекладини точно приварені. Зі з'єднання секцій також вирішили "не заморочуватися". Воно є – от і добре.

З'єднання і шви перил на Андріївському

З'єднання і шви перил на Пейзажці

На завершення можна сказати, що поява нової і сучасної порменадної зони – це, безумовно, добре. Заразом, якість виконання робіт дуже важлива, хоч на початку, поки все "свіже", і не кидається в очі. Адже, до прикладу, крива плитка – це майбутні калюжі, а взимку і ковзанки, неякісний асфальт – ями, відсутність дренажної системи – зсуви грунту. А все разом – незручності, зіпсований настрій і нескінченні ремонти за додаткові гроші. Яких у Києва постійно не вистчає, щойно діло доходить, скажімо, до заміни комунікацій чи збереження історичної спадщини.